Твори

Та й почне перед панночками наругу на його зводити.

– Слухайте, – каже до його, – iдьте до мiста та купiть менi те й те, та хутенько! Поскорiться ж, щоб я не гнiвалась!

Вiн зараз iде, купуе там, що казано.

– Боже мiй! Чого се понакуповували? Я сього не хочу! Їдьте та змiнiть! Менi такого не треба! От добро вишукали!

Знов iде вiн, мiняе. Або так. Хоче вiн води напитись, – вона:

– Не пийте, не пийте!

– Чому?

– Я не хочу! Не пийте!

– Та коли ж я хочу пити!

– А я не хочу! Чуете? Не хочу!

I вже так гляне чи всмiхнеться, що вiн послухае.

Панночки приiжджi дивуються:

– Ото! Чи хто сподiвавсь од його такого кохання! I що ти робила? Як ти бога просила?

Наша панночка тiльки всмiхаеться.

Питають, що вiн iй подарував, – вона перед ними стеле оксамити та атласи, що вiд староi панii мае, та хвалиться:

– Це вiн мене обдарував!

Чудне панське кохання!

А вiн на тих сусiдочок важким духом дише: бодай iх слiд запав!

Стара тим часом розпитуе про його, як вiн собi маеться, та й напитала, що в його хутiр е.

– Дитино моя! В його хутiр е!

– Справдi? – покрикне панночка, зiрвавшись з мiсця. – Де? Хто казав?

– Та не дуже далеко за мiстом. Недавно, кажуть, од якоiсь тiтки у спадку йому достався. Тiтка була бездiтна; вiн на ii руках i вирiс.

– Ах, боже ж мiй милостивий! Чому ж се вiн менi не похвалився? Мабуть, невеличкий хуторець, – нiчим гаразд хвалитись.

Стрiла його веселенька, привiтала любо, а вiн радiе. Не знае, що то вiтають не його, – хуторець вiтають!

XVI

Об рiздвi iх заручили. Гостей-гостей наiхало!.. Панночка така весела, балаклива; очi блищать; водиться з ним попiд руки. А вiн i очей з неi не зведе, – аж спотикаеться на ходi. Гульба точилась до самого свiту.

Отже, скоро жених i гостi з двора, панночка в плач. Плаче та на свою долю нарiкае:

– Що се я поробила! Що се я починила! Та яке мое життя буде вбоге! Нащо мене мати на свiт породила! Горенько мое! Доля моя сирiтська!

Стара тим i заручинам не рада, та втiшае унучечку, вмовляе:

– Чого плакати, моя дитино? Годi ж бо, годi!

– Чому господь не дав йому панства-багатства! – викрикне панночка та так i вмиеться слiзоньками, по кiмнатi бiгае, руки заломуючи.

– Дитино моя! Серце мое! Не плач!.. Не будеш ти багатша од усiх, та й убогою не будеш. Усе, що я маю, все твое.