Лист незнайомої (збірник)

Вiн нiчого бiльше не розумiв у цьому свiтi, вiдколи слова, за якими, як вiн сподiвався, стоiть дiйснiсть, насправдi виявилися лише кольоровими мильними бульбашками, якi надуваються, а потiм трiскають i зникають, не залишаючи нi слiду. Але що за страшна таемниця може примусити дорослих зайти аж так далеко, щоб обманювати дитину i тiкати геть, немов злочинцям? У книгах, якi вiн читав, люди вбивали й обманювали одне одного задля грошей, влади або королiвств. Але яка була причина у цих двох тiкати вiд нього, що ховають вони пiд своiми численними обманами? Вiн довго сушив собi голову над цим.

Інтуiтивно вiдчував, що ця таемниця е замком, на який закриваеться дитячий свiт, i завоювати цю таемницю означае нарештi стати дорослим, перетворитися на чоловiка. О, як вiн хотiв довiдатися цю таемницю! Але ясно думати йому не вдавалося. Його мучила лють на них за втечу, i вiд цього всi його думки переплуталися, вiн вiдчував себе, немов у гарячцi.

Вiн побiг до лiсу, де за деревами нiхто не мiг побачити, як гарячi сльози заливають його обличчя.

– Брехуни! Собаки! Наволоч! Падлюки! – вiн змушений був голосно викрикнути всi цi слова, щоб не захлеснутися ними. Лють, неспокiй, тривога, цiкавiсть, безпораднiсть i зрада останнiх днiв, його програна битва за право подорослiшати – усе це вирвалося тепер з його грудей пекучими сльозами. Це був останнiй плач його втраченого дитинства, прощальний вибух слiз, вiн востанне по-жiночому вiддався розкошi плачу. Протягом цiеi години самовiдданоi лютi вiн виплакав iз себе все – довiру, любов, побожнiсть, повагу – усе свое дитинство.

Хлопець, який повертався назад у готель, уже став зовсiм iншою людиною. Вiн був холодним i дiяв за точним розрахунком. Спершу пiшов до своеi кiмнати i старанно вимив обличчя й очi, щоб не дати цим двом потiшитися слiдами вiд його слiз. А потiм старанно пiдготував помсту. І спокiйно, без тiнi неспокою, почав чекати iхнього повернення.

У вестибюлi зiбралося чимало народу, коли надворi до входу пiд’iхав екiпаж iз обома втiкачами.

Кiлька чоловiкiв грали в шахи, iншi читали газети, жiнки розмовляли. А за ними непорушно сидiв блiдий хлопець, його повiки злегка тремтiли. Коли його мати i барон зайшли досередини, то трохи збентежилися, зустрiвши його так вiдразу, i не встигли вони ще вимовити заздалегiдь приготовану побрехеньку, як вiн прямо й спокiйно пiдiйшов до них i з викликом сказав:

– Пане бароне, я хотiв би поговорити з вами.

Барон знiяковiв. Вiн вiдчув, що його зловили на гарячому.