Лист незнайомої (збірник)

– Добре, добре. Згодом!

Але Едгар повторив дуже голосно i чiтко, так, що могли чути всi довкола:

– Але я хотiв би поговорити з вами негайно. Ви поводили себе негiдно. Ви збрехали менi. Ви знали, що моя мама чекае на мене i…

– Едгаре! – вигукнула його мати, побачивши, що всi дивляться на них. – Едгаре! – i кинулася до нього.

Але хлопець, побачивши, що вона намагаеться його перекричати, вигукнув ще голоснiше:

– Я повторюю вам перед усiма: ви нахабно збрехали менi, а це пiдло i пiдступно!

Барон зблiд, усi присутнi замовкли, дехто засмiявся.

Малий сильно тремтiв вiд збудження. Мати вхопила його за плече.

– Негайно йди до себе, а то я вiдшмагаю тебе при всiх! – хрипло промовила вона.

Але Едгар уже заспокоiвся. Йому було прикро за те, що вiн поводився так емоцiйно. Вiн був незадоволений собою, бо планував порозмовляти з бароном крижаним тоном i принизити його, але лють виявилася сильнiшою за нього. Спокiйно, без поспiху, вiн обернувся i попрямував до сходiв.

– Пане бароне, вибачте, будь ласка, його невихованiсть.

Ви ж знаете, який вiн нервовий, – пробурмотiла жiнка, розгублена пiд численними поглядами, якi були прикутi до них.

Найбiльше вона боялася скандалу i тепер намагалася якось виправити ситуацiю. І замiсть того, щоб вiдразу втекти, вона спершу пiшла до портье, розпитала, чи не було пошти i ще про якiсь дрiбницi, а вже аж потiм пiднялася нагору, зашурхотiвши подолом сукнi, нiби нiчого не трапилося. Але за нею тихо шумiли голоси i стриманий смiх.

Дорогою ii хода сповiльнилася.

Вона завжди вiдчувала себе безпорадною у серйозних ситуацiях, тепер iй теж було страшно перед сценою, яка на неi чекала. Важко було б заперечити синовi свою провину перед ним, а крiм того, ii лякав його новий погляд, цей чужий i дивний погляд, який викликав у нiй невпевненiсть i безсилля. Вiд страху вона вирiшила спробувати дiяти лагiдно. Бо в битвi роздратована дитина мала б перевагу над нею – це вона вiдчувала.

Вона тихенько вiдчинила дверi. Едгар сидiв у кiмнатi, спокiйний i незворушний.

Вiн пiдняв на неi очi, в яких не було й тiнi страху чи хоча б цiкавостi. Здавалося, вiн дуже впевнений у собi.

– Едгаре! – почала вона якомога м’якше. – Що ти собi таке вигадав? Менi було соромно за тебе. Як можна бути таким невихованим! І так нахабно поводити себе з дорослими! Ти мусиш негайно перепросити в пана барона.

Едгар подивився у вiкно. Вiн сказав свое «нi» не лише iй, а й деревам у вiкнi.

Їй стало ще страшнiше вiд його впевненостi в собi.