Лист незнайомої (збірник)

Напевно, через те, що не вдалося здiйснити задумане.

Вони пiдiйшли зовсiм близько. Уже бiля самого готелю вiдстань мiж ними збiльшилася. Цiкаво, чи подивляться вони нагору? Але вони не подивилися. «Ви забули про мене, – iз люттю i потаемним трiумфом подумав Едгар. – Але я про вас не забув. Ви, мабуть, думаете, що я сплю або що мене взагалi не iснуе, але ви ще пошкодуете про цю свою помилку. Я стежитиму за кожним вашим кроком, аж поки не вирву в цього негiдника його таемницю, цю жахливу таемницю, яка не дае менi спати ночами.

Я розiрву вашу дружбу. Я не сплю».

Обое поволi наближалися до входу. І коли вони один за одним заходили до готелю, iхнi тiнi на мить знову злилися i единою чорною тiнню прослизнули в дверi. І майданчик перед готелем знову спорожнiв i виблискував у мiсячному свiтлi, нiби широке заснiжене поле.

Напад

Едгар вiдiйшов од вiкна. Вiн важко дихав i здригався вiд жаху. Вiн ще нiколи в своему життi не опинявся так близько вiд таемницi. Свiт хвилювань, захоплюючих пригод, свiт убивств i обманiв у його уявi досi завжди був розташований лише у книгах, у казках, у мрiях, у несправжньому i недосяжному життi.

Але тепер вiн вiдчув себе у самiй гущi цього жахливого свiту, i вся його iстота пережила сильний струс через цю несподiвану зустрiч. Ким був цей таемничий чоловiк, який так раптово вдерся у iхне спокiйне iснування? Невже вiн справдi вбивця i тому весь час намагаеться завести його матiр у якийсь вiддалений безлюдний i темний куток? Здаеться, найгiрше ще попереду. Але хлопець не знав, що йому робити. Вирiшив, що завтра ж напише або дасть телеграму батьковi. Але чи не буде це надто пiзно? А що як найстрашнiше станеться ще сьогоднi ввечерi, адже мати ще не повернулася i цей ненависний чужий чоловiк усе ще поряд iз нею.

Готельний номер, у якому мешкали Едгар iз мамою, окрiм звичайних дверей, мав ще декоративну портьеру, яка прикривала вхiд до кiмнати з боку загального коридору. Мiж дверима i портьерою був промiжок завширшки iз шафу. Едгар затиснувся у цю вузьку темну щiлину i дослухався до крокiв.

Вiн вирiшив нi на мить не залишати матiр саму. Тепер, опiвночi, коридор був порожнiм, освiтленим однiею-единою лампою.

Хвилини тягнулися для хлопця нестерпно довго, але нарештi вiн почув обережнi кроки на сходах. Насторожено прислухався. Це не була рiшуча хода людини, яка прямуе до своеi кiмнати, а ледь чутнi кроки, якi все завмирали i сповiльнювалися, нiби хтось дуже важко пiдiймався стрiмкою i безкiнечною стежкою.