Лист незнайомої (збірник)

 – Закохана? В кого?

– Ти нiчого не помiтила?

– Та невже ж у Отто?

– А хiба нi? А вiн хiба не закоханий у неi? То чого ж тодi вiн, хоч живе в нас уже три роки, нiколи не гуляв з нами, а останнi мiсяцi, нi сiло нi впало, гуляе щодня? Чи вiн був коли привiтний до мене або до тебе, поки не було в нас фройляйн? А тепер цiлiсiнькi днi крутиться коло нас. Завжди ми його випадково зустрiчаемо – аякже, випадково! – то в Народному саду, то в Мiському парку, то в Пратерi, там, де ми завжди гуляемо з нашою фройляйн. Ти хiба цього нiколи не помiчала?

Менша перелякано шепоче:

– Так… так, звичайно, я це помiчала.

Але завжди думала, що…

Голос у неi зриваеться. Вона замовкае.

– Я теж спершу думала так само… Ми, дiвчата, завжди такi дурноголовi. Але я швидко збагнула, що ми для нього тiльки зачiпка.

Тепер замовкають обидвi. Розмова начебто скiнчилась.

Обидвi заглибились у своi думки, а може, почали вже дрiмати.

Та з пiтьми ще раз долинае розгублений голос меншоi:

– Але чого ж вона плаче? Вiн же кохае ii.

Я завжди думала, що бути закоханою дуже гарно.

– Я не знаю, – мрiйливо каже старша, – я теж думала, що то дуже гарно.

І ще раз, тихо й жалiсливо, злiтае з уст сонноi дiвчинки:

– Бiдолашна фройляйн!

А тодi в кiмнатi настае тиша.

Наступного ранку вони про це бiльше не говорять, а все ж обидвi вiдчувають, що думки iхнi кружляють навколо того самого. Вони уникають, обминають одна одну, а проте погляди iхнi мимоволi зустрiчаються, коли вони обидвi крадькома зиркають на гувернантку.

Бiля столу вони пильно стежать за кузеном Отто, що вже кiлька рокiв живе в iхньому домi, стежать, як за чужим. Вони з ним не розмовляють, але з-пiд опущених повiк раз у раз скоса поглядають, чи не подасть вiн часом iхнiй фройляйн якогось знаку. Вони обидвi стривоженi й знервованi. По обiдi вони не бавляться, як звичайно, а, намагаючись розгадати таемницю, роблять багато непотрiбного й зайвого. Аж увечерi одна з них холодно запитуе другу, так, нiби iй цiлком байдуже до того:

– Ти знову щось помiтила?

– Нi, – вiдповiдае iй сестра й вiдвертаеться.

Обидвi наче бояться тiеi розмови.

І так минае кiлька днiв, – дiвчатка мовчки стежать, вiдчуваючи поряд з собою привабливу таемницю, i знемагають вiд пiдсвiдомоi тривоги.

Нарештi, ще за кiлька днiв, одна з сестер помiчае пiд час обiду, що гувернантка подае Отто знак очима. Вiн у вiдповiдь кивае головою. Дiвчинка тремтить вiд хвилювання. Попiд столом вона легенько торкаеться руки старшоi сестри.