Лист незнайомої (збірник)

Вiн вирiшив поводитися трохи зверхньо, натякаючи на рiзницю iхнього соцiального статусу. Його збуджувала думка, що вдасться завоювати це розкiшне тiло, покладаючись лише на власну зовнiшнiсть, баронський титул i зверхнiсть поводження.

Гра починала захоплювати, i вiн усвiдомлював необхiднiсть поводитися якомога обережнiше. Пiсля обiду вiн не виходив зi своеi кiмнати i тiшився приемним вiдчуттям, що його шукають i не можуть знайти. Але ця вiдсутнiсть стала мукою не стiльки для тоi, на кого була розрахована, скiльки для бiдолашного хлопця.

Увесь цей час Едгар почувався страшенно безпорадним i розгубленим, з притаманною юностi наполегливiстю i вiрнiстю вiн чекав на свого друга протягом усiх довгих пообiднiх годин. Йому здавалося, що пiти кудись або зробити щось самому буде злочином проти дружби. Вiн неприкаяно тинявся коридорами, i з кожною годиною його серце все бiльше наповнювалося смутком. Неспокiйна фантазiя пiдкидала йому картини якогось нещасного випадку або мимовiльноi образи, ще трохи, i вiн би розплакався вiд нетерпiння i страху.

А коли барон вийшов вечеряти, його привiтали з усiма почестями. Не зважаючи на стриманий жест матерi i здивування решти присутнiх, Едгар нетерпляче скочив зi свого мiсця i побiг до барона, щоб радiсно кинутися йому на шию та обiйняти худими руками.

– Де ви пропали? Чому вас так довго не було? – збуджено вигукнув вiн. – Ми шукали вас усюди.

Мати почервонiла вiд цього «ми» i строго сказала:

– Sois sage, Edgar. Assieds-toi!?[19 - Едгаре, поводься пристойно. Сядь на мiсце! (франц.)] – Вона завжди говорила з ним французькою, хоча i не надто блискуче володiла цiею мовою, тому пiд час грунтовнiших розмов легко могла осоромитися.

Едгар послухався, але продовжував розпитувати барона.

– Не забувай, будь ласка, що пан барон може робити все, що йому захочеться. Можливо, йому нудно в нашому товариствi, – сказала вона, цього разу вона i сама говорила вiд iменi iх обох.

Барон iз радiстю зауважив, як цей докiр напрошувався на комплiмент.

У ньому прокинувся мисливець. Вiн був сп’янiлий i збуджений вiд того, що вiдразу ж натрапив на правильний слiд, i тепер вiдчував жертву так близько вiд себе, майже на вiдстанi пострiлу. Його очi блищали, а кров швидко струменiла жилами, слова самi зiскакували з губ.