Лист незнайомої (збірник)

Але потiм вiн знову починав реготати – легко, невимушено, дитинно, i це надавало усiм його нескромним поглядам видимiсть юнацьких жартiв. Часом iй здавалося, що вже час вiдреагувати суворiше на надто смiливе слово, але перемагала природна кокетливiсть характеру, i цi невеличкi непристойностi замiсть обурювати, лише зацiкавлювали ii i спонукали з нетерпiнням очiкувати подальшого розвитку подiй. Ця смiлива гра подобалася iй, i вона навiть почала брати в нiй активну участь: кидала на спiврозмовника дуже двозначнi погляди, слова i жести, дозволила присунутися до себе впритул, вiдчула його голос зовсiм близько вiд себе, а його теплий подих – на шкiрi свого плеча.

Захопленi грою, вони забули про час i цiлком поринули у збуджену розмову, а спохопилися аж тодi, коли опiвночi у вестибюлi почали гасити свiтло.

Жiнка миттю пiдскочила з мiсця i злякано подумала, що дозволила собi зайти занадто далеко. Вона i ранiше бавилася з вогнем, але тепер iнстинкт пiдказував, що iй загрожуе значно серйознiша небезпека.

Вона з жахом усвiдомила, що втрачае грунт пiд ногами, щось у нiй зрушилося з мiсця й обертаеться все швидше, нiби пiд час лихоманки. Їй паморочилося в головi вiд страху, вина i збудливих розмов, якийсь дивний, безглуздий переляк охопив ii. Їй i ранiше доводилося вiдчувати страх у такi небезпечнi моменти, але цей страх нiколи не був таким раптовим i сильним.

– Добранiч, добранiч, до завтра, – поспiхом попрощалася вона i хотiла швидко втекти.

Втекти не так вiд нового знайомого, як вiд небезпеки цього моменту i новоi, досi незнаноi невпевненостi у власних силах. Але барон iз м’якою наполегливiстю затримав ii руку i поцiлував на прощання долоню, поцiлував не один раз, як того вимагала пристойнiсть, а чотири чи п’ять разiв, пристрасно торкаючись тремтячими губами ii пальцiв i зап’ястя. Дрож пронизав ii тiло вiд лоскiтливого доторку його вусiв до шкiри. Їi охопило тепле i млосне вiдчуття, кров ударила в голову, застукотiло у скронях, зашумiло в головi, i вона знову всiм тiлом здригнулася вiд безглуздого страху, а потiм рiзко вiдсмикнула руку.

– Залиштеся ще ненадовго, – прошепотiв барон.

Але вона вже бiгла вiд нього з незграбною квапливiстю, яка видавала ii страх i збентеження. Вiн досягнув своеi мети, i тепер вона була схвильована i невпевнена в собi, сама не знала, що з нею дiеться.