Лист незнайомої (збірник)

Едгар, почувши це, закусив губу. Отже, тепер вона нi на мить не залишить його наодинцi з другом. Але i це було ще не все. Найгiрший момент очiкував його, вже коли вони вставали з-за столу, тодi мати сказала:

– Едгаре! Ти зовсiм запустив навчання. Не хочеш хоча б раз посидiти вдома i повчитися?

І вiн знову люто стиснув своi дитячi кулачки. Весь час вона принижуе його на очах його друга, весь час нагадуе йому, що вiн ще маленький, повинен ходити до школи, а дорослi лише терплять його у своему товариствi.

Але цього разу ii намiри були надто вже очевидними. Вiн не вiдповiв, а лише мовчки розвернувся i пiшов геть.

– Ну от, знову образився, – засмiялася вона i сказала до барона: – Хiба це аж така несправедливiсть – один раз годинку попрацювати?

І тут у серцi хлопця раптом щось обiрвалося i застигло, коли барон, той, що називав себе його другом i жартував з його надмiрноi слухняностi i домосiдства, раптом сказав:

– Справдi, година або двi нiкому не зашкодять.

Невже це було зiзнання? Невже вони справдi домовилися мiж собою i тепер об’едналися проти нього? У поглядi хлопця спалахнула лють.

– Тато заборонив менi тут учитися. Тато хотiв, щоб я тут вiдпочив i набрався сили, – скоромовкою виговорив вiн i з гордим усвiдомленням своеi хвороби, нiби за останню надiю, схопився за батькiв авторитет. Це прозвучало як погроза. І що найдивнiше: це слово справдi налякало iх обох. Мати подивилася вбiк i нервово забарабанила пальцями по столi. Мiж ними залягла напружена мовчанка.

– Як скажеш, Едi, – врештi промовив барон iз силуваною посмiшкою. – Не менi здавати iспити. Своi я вже давно провалив.

Але Едгар не засмiявся з цього жарту, а лише подивився на барона уважним, суворим поглядом, який просвердлював наскрiзь, нiби намагався проникнути в глибину душi. Що тут вiдбуваеться? Щось змiнилося мiж ними. І хлопець не розумiв чому. У його серцi швидко стукотiв маленький молоток – перша пiдозра.

Пекуча таемниця

«Що ж змiнилося? – губився у здогадах хлопець, сидячи навпроти матерi й барона в екiпажi.

– Чому вони бiльше не ставляться до мене так, як ранiше? Чому мама ховае очi, коли я дивлюся на неi? Чому барон усе жартуе в моiй присутностi та вдае з себе клоуна? І нiхто з них уже не розмовляе зi мною, як учора чи позавчора, так нiби iх пiдмiнили. У мами сьогоднi такi червонi губи: напевно вона iх пiдфарбувала. Давнiше вона нiколи цього не робила. А вiн весь час морщить чоло, нiби його хтось образив.