Лист незнайомої (збірник)

Його охопив розпач через таку байдужiсть барона, який навiть не зачепив його полою пальта, не промовив анi слова, хоча хлопець не вiдчував за собою жодноi провини. Тут Едгар не витримав i стриманiсть, яка досi давалася йому такою дорогою цiною, покинула його, з його тендiтних дитячих плечей спав штучно накинутий на них непомiрний тягар гордостi, вiн знову перетворився на дитину, маленьку i принижену, якою був учора i ранiше. І мимоволi вiн кинувся за бароном. Його ноги тремтiли i пiдкошувалися, але вiн стрiмко пробiг дрiбними кроками i на сходах перегородив бароновi шлях.

А потiм промовив голосом, у якому бринiли сльози:

– Що я вам зробив такого? Чому ви мене не помiчаете? Чому ви раптом стали зi мною так поводитися? І мама також? Чому ви весь час вiдсилаете мене геть? Я заважаю вам чи, може, я зробив щось не так?

Барон злякався. У голосi хлопця було щось зворушливе, i вiн збентежився та вiдчув спiвчуття до наiвноi дитини.

– Едi, ну що ти вигадуеш! У мене сьогоднi просто був поганий настрiй. А ти чудовий хлопець i подобаешся менi.

Справдi.

І вiн потрiпав його за волосся, але при цьому намагався дивитися вбiк, щоб не бачити цих велетенських вологих дитячих очей, у яких свiтилося благання. Йому стало соромно за комедiю, яку вiн розiгруе. Вiн шкодував, що так жорстоко зiграв на почуттях цiеi дитини, а цей тоненький голос, у якому звучали притлумленi ридання, робив йому боляче.

– Іди до себе, Едi, сьогоднi ввечерi все знову буде добре, побачиш, – заспокоював вiн хлопця.

– І ви скажете мамi, щоб вона не вiдсилала мене спати?

– Добре, добре, Едi, я не дам iй цього зробити, – засмiявся барон.

 – А тепер iди до себе, я мушу переодягнутись до вечерi.

І Едгар пiшов, трохи заспокоiвшись. Але незабаром у його серцi знову закалатав молоточок. Вiдучора вiн подорослiшав на кiлька рокiв, i тепер у його дитячих грудях був незнаний досi гiсть – недовiра.

Вiн чекав. Незабаром усе проясниться. Вони знову сидiли всi разом за столом. О дев’ятiй мати i справдi не вiдiслала його спати.

Вiн почав непокоiтися. Чому саме сьогоднi вона залишила його тут, адже завжди вона була такою пунктуальною? Барон розповiв матерi про iхню розмову i його прохання? І раптом хлопець пошкодував, що побiг сьогоднi за бароном iз такою довiрою в серцi. О десятiй його мати раптом пiднялася й попрощалася з бароном. І, як не дивно, той зовсiм не здивувався такому ранньому прощанню i не спробував затримати ii, як робив це ранiше. Молоток у душi хлопця стукав усе сильнiше.