Оленіада

Вiдкрутила корок, пiднесла до носа небiжчика.

Василенко замукав, на його обличчi смикнулися брови. Вiн був живий.

Зоя влила кiлька життедайних крапель йому до рота, – i Семен заплямкав губами, як немовля.

– Шляк би тебе трафив! – вилаялась усе ще перелякана Зоя Павлiвна. – Що за мужик такий пiшов нервовий!

Василенко замукав гучнiше. Певно, виходячи з непритомного стану, вiн уявляв рiдного Пантелеймона.

– Цоб-цабе, любчику… – лагiдно промовила Зоя. – Пора прокидатися!

Поплямкавши губами i помукавши, Василенько нарештi вiдкрив очi.

Над ним стояла Зоя з пляшкою… Василенько схопився як пiдстрелений.

«Понятих» не було, мiлiцii також.

– За що Бодя вбив батька? – прямо запитав Василенко.

– Ти що, здурiв, – здивувалася Зоя, – чи тобi наснилося? Чи пороблено?

– А хто ж тодi лежить у тебе в ваннiй? – наполягав Василенко.

– Рiг.

І Зоя розповiла коханцю все вiд початку до кiнця. Кiнець був оптимiстичний:

– П’ять вiдсоткiв – тобi. За допомогу.

Я сама не впораюсь.

– Реалiзувати стратегiчний продукт не так просто, – замислився Василенко. – П’ять вiдсоткiв на стайню не вистачить… Двадцять.

– А безкоштовнi стрижки ти врахував? – обурилася Зоя Павлiвна. – І все iнше, – вона кивнула головою на лiжко. – А рибнi котлети? А компот?

– А унiтаз? А замiна кранiв? – парирував Василенко. – А небезпека? Двадцять – i крапка!

Довелося кивнути головою.

– Отже, спочатку оглянемо пацiента, – сказав Семен. – До речi, якщо будемо говорити, не дай боже говорити прямо – тiльки «пацiент».

– Добре, пiшли оглянемо… пацiента.

Зоi було трохи прикро дiлитися, але нiчого не вдiеш. І вона, тяжко зiтхнувши, повела коханця до «святая святих».

– М-да-с… – промимрив той, оглядаючи рiг. – Великий, падла… (останне слово швидше стосувалося суперника). Будемо пиляти. На чотири частини. Не менше. Схожу за iнструментами.

– А далi що? – поставила логiчне запитання Зоя.

– Далi? – замислився Василенко.

 – Далi треба пробиватися «догори»… Не будемо ж його продавати пересiчним громадянам: закладуть одразу. Треба шукати мафiозi.

– Яким чином?

– Спершу пiдеш на громадськi збори до мерii. Ти ж бачила по телевiзору програму «Запитай у мера». Отже, пiдеш туди, придивишся до публiки: там бувають рiзнi…

– А може, «самому» запропонувати?

– Головне – не квапитись. Придивишся спочатку. Заведеш знайомства. Можна й «самому»: грошi в нього е.