Оленіада

Господи! Невже те, що вiдбулося вчора, – правда?! І ця правда була крутiша за недавнiй сон.

* * *

А вiдбулося ось що. Пiзно увечерi Зоя вже накрутила волосся на бiгудi, надягла халат i збиралася дивитися «Багату Тасю» – чотириста другу серiю про красиве життя давнiх московитiв, – коли у дверi подзвонили. Був вiвторок – ii вiльний день, який саркастичний Ройтберг охрестив «рибним».

Отже, гiсть був незапланований. Стягувати бiгудi не хотiлося, – i Зоя накрила голову грайливою шовковою хусткою, вiд чого верхня частина тiла за об’емом майже зрiвнялася з нижньою.

Вiдчинила. На порозi стояв сiмнадцятирiчний Бодя Ройтберг. Вiд нього тхнуло нефiльтрованим пивом «Гармата».

Останнiм часом Бодя також часто заходив до перукарнi, i його зачiска почала наближатися до батькового «iжачка».

– Можна увiйти? – нахабно промовив Бодя.

– Я вже лягаю спати, – суворо попередила Зоя. – Ось зараз потелефоную твоiм батькам…

– Навряд. – Бодя вiдсторонив ii вiд дверей i увiйшов.

– Добре. Чого тобi?

Запал Бодi зiйшов нанiвець.

Вiн укинув до рота жуйку, пожував ii i видув велику кулю зеленого кольору.

– Це – усе? – посмiхнулася Зоя. – Гарнi в тебе кулi виходять!

– Зоя! – нарештi наважився Ройтберг-молодший. – Зоя…

– Ну?!

– Ти хочеш мати власного оленя?

Очi Зоi зблиснули.

– Так от, я довго думав, – продовжував Бодя, – i знаю, як тобi допомогти. Батько ж не допоможе, не сподiвайся…

Тут довелося знiяковiти Зоi. Вона розумiла, що Бодя вже дорослий хлопчик i здогадуеться про ii стосунки iз батьком.

– Що ти маеш на увазi? – тримаючи марку, сексуальна перукарка пiдперла руками об’емнi стегна.

– Та нiчо… Ти знаеш, що один оленячий рiг коштуе стiльки ж, скiльки молодий олень, а може, i бiльше?

– Правда?

– Правда.

– Ну то й що з того?

– Я… я можу дiстати тобi рiг. І ти купиш оленя.

– Ой, який добрий хлопчик-кiркорiвець! – засмiялася Зоя. – А ти знаеш, що в’язницi переповненi отакими-от мисливцями за чужими рогами?

– Сподiваюсь, батько мене не посадить… – похмуро пробурмотiв Бодя, i Зоя одразу ж припинила смiх.

– То що ти пропонуеш? Украсти рiг батькiвського оленя?

– Саме так, – упевнено пiдтвердив Бодя i, опустивши очi, додав скоромовкою: – Я для тебе усе зроблю, Зою! Навiть сьогоднi вночi – тiльки скажи.

Зоя бачила, що хлопець не жартуе. З одного боку, пропозицiя була привабливою. Дiйсно, якби продати рiг, то питання власного транспорту вiдпало б. З другого – це було небезпечно.