Оленіада

А з третього – не обiднiе Ройтберг, якщо подiлиться рогом. А з четвертого – вона тут нi до чого. Нехай потiм розбираеться зi своiм синочком сам.

– Ну… Я навiть не знаю… – промовила вона, поправляючи на головi хустку. – Ти ж потiм не вiдлипнеш. Знаю я вас… – А сама раптом подумала, що й ця iдея не така вже погана: помiняти старого Ройтберга на малого. Все одно достойних кавалерiв поки що на ii горизонтi не спостерiгаеться.

Зоя поправила на грудях квiтчастий байковий халат, мiцнiше затягнула пасок, присiла на край трельяжу, виставивши вперед ногу в червоному капцi з синьою облямiвкою.

– Давай домовимося так, хлопче. Я тобi нiчого не обiцяю. А ти менi нiчого не пропонував. Добре? Я – жiнка. Ти – чоловiк. Маеш усе вирiшити сам. Набридло менi з вами нянькатись. Хочеш зробити приемне – не питай. От запам’ятай це золоте правило. А тепер – iди собi з богом! Іди, iди: я вже пiвсерii через тебе пропустила!

Вона випхала Бодю за дверi.

А за пару годин, коли вона вже дивилася «Секс i село» та куняла носом, у квартирi знову пролунав дзвоник.

Захеканий Бодя витяг iз величезноi турецькоi сумки оленячий рiг i тицьнув його в руки розгубленоi Зоi…

…Згадавши цей нiчний випадок, Зоя як пiдстрелена скочила з лiжка. Побiгла до ванноi кiмнати. Там, старанно загорнутий у рушники, лежав рiг…

* * *

Справжнiй оленячий рiг вiд здоровоi тварини в повному розквiтi сил, у пору статевоi зрiлостi! Тобто кiло чи бiльше цiнного лiкарського препарату, тобто тисяча-двi або i три доларiв, тобто оленятко, яке можна придбати на «чорному ринку»! Мати Божа! Здiйснення мрiй.

Оленятка можна прилаштувати в стайню Ройтберга. Нехай посмикуе ягель iз загальноi купи. Не збiднiе Ройтберг! Думай, Зою, думай!

І Зоя почала думати. Спочатку про свое лiмiтоване в цiй клятiй столицi життя – гуртожиток для робiтниць «камвольно-прядильного комбiнату», про те, яким чином (довелося пiти по головах своiх напарниць-прядильниць!) здобуто цю вбогу «готельку» в спальному районi, про вени, що здуваються на ще досить привабливих литках пiсля змiни в перукарнi.

Тут Зоiнi очi сповнилися сльозами i вона почала думати в iншому напрямку, адже плакати не любила. Олень, думала далi Зоя, це вже статус! Навiть замiжжя – звук порожнiй у порiвняннi з цiею розкiшшю. Якщо ти пiд’iжджаеш у власнiй упряжцi до ресторану i замовляеш там усього-навсього одну маленьку фiлiжанку кави, до тебе ставляться як до людини.

І Зоя уявила цю величну картину. І зомлiла.