Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Крикнула потiм голосом до неба:

«Милосердний Боже, чого iм ще треба?

Гей, слуги ж моi, слуги вiрнейкii,

Будьте ж ви менi тепер приязнейкii.

Та дайте ж знати до матунi его,

Нехай шукае синойка своего».

Гей сталася там межи людьми рада,

Шукала его жолинська громада.

Шукали его через двi недiлi,

Нiкому того впадку не повiли.

І знайшли його в уманськiй границi,

Поставили его в жолинськiй улицi,

Та дали панi через попа знати,

Чи буде вельможна тiло навиджати?

Гей, взяла на ся жупан синюсейкий,

Завила голову в рубчик тонюсейкий.

Брнула[9 - Брнула – побрела.] водами, густими лозами,

Обмивала бiлi личка дрiбними сльозами.

Шиту спiдничку по пас замечала,

Бiлii ножейки о камiнь шибала.

У суботу без б день дзвонойки грали,

В недiлю при службi тiло поховали.

Нi отець, нi мати Петруня ховала,

Сама вельможна червонi сипала.

Та було знати та по першiм разi,

Же панi в атласах, а ти у фармазi.[10 - Фармага – сiряк.]

Вельможна панi буде iсти, пити,

А ти, Петруню, будеш в землi гнити.

Пiснi та вiршi невiдомих авторiв

ШСНЬ СВІЦЬКАЯ

Дiвчинойко, моя голубойко,

Клопочеш ти мою голов ойку!

Як же ся мнi да не клопотати:

Ци моя, ци не моя будеш,

Тiлько менi серденько смутиш!

Дiвчинойко, не горди мною,

Бiднесеньким сиротою!

Як ти мною будеш гордiти,

Не буду я до тебе ходити!

Дiвчинойко, чим же ти пишна,

Чом ти до мене з вечора не вийшла?

Не знаю, серце, не знаю,

Як я до тебе виходити маю?

Отець, матка на мя нарiкають,

Же ся я в тобi, серце, кохаю.

Як я тебе не вижу годину,

Видиться мнi, же сама загину,

Як рибi без води трудно,

Так менi без тебе нудно!

Гди би-м я мав орловiе крила,

Лiтав би-м до тебе, мила.

Упав би-м я на твоiм дворi.

Аби-м тебе обачив воскорi.

Дiвчинонько, моя голубонько,

Скажи ж менi усю правдоньку:

Коли любиш – дай же, що маеш,

А коли не любиш – як собi знаеш.

Коли любиш, скажи ж правду,

А коли не любиш – я си iншу знайду!

Коли любиш – люби гаразд.

А коли не любиш – покинь мене зараз!

ШСНЬ СВІЦЬКА

Смутна на серцю хвиля наступае,

Що моя дiвчина мене покидае.

Що я чинити тепер, бiдний, маю,

Коли милую з очу пострадаю?

А iншой не маю.

Бiдна пташина i та пару мае,

Поки ей не знайдет, поти ей шукае.

А я, нещасливий, все то уважаю,

Що в своей милостi користi не маю,

А iншой не маю.