Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Риба з рибою i та ся злучае,

Моя слiчна дама мене покидае.

Вода з водою iз Божого суда

Злучатися мусить для iного труда,

А я терпiти мушу.

І ви, орлята, соколята милi,

Позичте крил полетiти менi.

Нехай лечу в скали, яскинi глубокi,

Нехай моi сльози наполнять потоки

При нещасной годинi.

Ой, там же менi пребивае жити,

В нещасной долi горькi сльози лити.

Там моя розмова з звiрятами буде,

Поки мое серце любвi не забуде.

Лучче було не знати.

Гей, будь ласкава, не чинь серцю туги,

Бо я то знаю, що не буде другий

Над мене щирший, богу присягаю,

Нехай я твою давню ласку маю,

Твоiм слугою зостану

ШСНЬ СВІЦЬКА

Вимовити менi трудно, що тя люблю,

Але серцю мому нудно, що тя згублю.

Що тя люблю, як свою душу,

Сам тобi правду да признати мушу.

А ти мене ци не любиш, ци не знаеш,

Що навiки мене згубиш, если знаеш.

Що для тебе, ах менi горе,

Сам втоплюся да в Чорнее море.

Не завдавай серцю туги, дiвчинойко,

Не допускай умирати, голубонько.

Дай менi мiсце, серце, в себе,

Так мене люби, яко i я тебе.

Бiйся Бога, глянь на мене оченьками,

Розвесели серце мое розмовами.

Дай рученьку, нехай бачать люде,

Що дiвчинонька та моя буде.

А як же ти моя будеш, будеш знати

І навiки мою щирiсть пам'ятати.

Дай нам, Боже, вiк щасливий,

Просимо в тебе, пане милостивий.

ШСНЬ СВІЦЬКА

Нехай нагородять неба твоi труди

І тяжкого серця вздихання,

Которi для мене поносить завсегди

Щироi милостi кохання.

Я тобi вiрним серцем сприяла,

Поки-м в свободi своей гуляла

І друга вiрного не мала.

А тепер, як милость нам руки зв'язала

Через поприсяги, то трудно

Тому, которому вiрне слюбовала,

В парi проводити вiк любимий.

Не знаю, чим би тобi платити,

Хiба й вдячнiстю нагородити

За твое прихильное кохання?

Нехай за тое Господь своi дари

Зливае з небес з високостi,

Щоби могли по милостной парi

Повiншовати взаемностi.

Заки то Божа судила воля,

Чили то ж то моя така доля,

Що тебе моя приязнь минула.

Бо то есть образа i присягши Богу,

А iншого щиро кохати;

Бо то за тое на страшнiм судi

Треба Богу отвiт дати.

Бог буде судил, як ся справовал,

Би-м за тое пекла не достал

Навiки вiчнi.

ПІСНЬ МАНДРОВАНОГО ЛЯХА З ВАРШАВИ

Да йшов ляшок iз Варшави,

На нiм бути, сукнi шарi.

Мам при боку канчука,

Не боюся мужика.

Да йшов ляшок маковиком,

Надибав жiнку з чоловiком.