Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

В всякой потребi

Дай ласку i в небi

Тебе оглядати,

І враз оддавати

Честь, славу тебi.

Бурлескна поезiя

* * *

Любо то я мало що вмiю,

А предця, що-м витовк, то i розумiю.

Юж би-м я i много до тих час того письма знав,

Коли би ми дяк частенько iсти давав.

Але часом два рази або раз,

І для того ми в серцi на дяка ураз.

І так з лиха голова дурiе,

Хоч нерада душа, та говiе,

А через неповольнii пости

Посхли у менi жили i костi.

Правда, часом рад дяк щиро дати,

Тiлько бiда, же нiзвiдки взяти!

Бо з вiршем з двадцять хат оббiгну, мало що достану,

А, прийшовши до школи, ледве дяка в душi живого зостану,

Бо який такий бiжить з губою, як з халявою, до горщати,

Аж на остатку нiщо i менi посьорбати.

І так вони у мене з горщаток деруть,

Власне, як пси стерво, i рвуть.

Але коли би Бог дав весни дочекати,

Мушу ся з тими поганцями пожегнати.

А коли ся буду з ними розлучати,

Буду вас, усiх парафiян, на бенкет прохати.

* * *

Христос воскрес, ба, правда, народився!

Не дивуйтеся, панове, що я помилився,

Бо часом чоловiку фрасунок голову сушить,

Розум заворочае, здоров'я мучить!

Спомнив-ем собi, яких-то бiд школа приймуе,

І хто в нiй для науки нендзи коштуе!

Бачите, моя чуприна, як круч, вгору встала?

Тьфу, пек, либонь на вiтер, бодай пропала!

Ба чомусь ми ся i черево одуло —

Либонь тут празник у когось почуло!

Ой, смiйтеся, як хочете, бо вам, виджу, смiх, —

А коли би котрий дав сiрячину, хоч як мiх!

А хоча й би котрий дав шеляжину

Ачей би собi припрятав хоч на злую сукманину!

Приходять свята альбо юж настали,

Принаймнi би-сьте нам хоч по грошу дали!

Такий же бабам пiдчас шлють i пироги,

А до нашоi школи, либонь, не знають дороги!

Ану-но, гди ся вам трафить з пирогами, i нас не забувайте,

А дороги до нашоi школи добре ся питайте!

А iще вам щось хотiв-ем оповiсти до скутку

Тiлько ви те майте у своiм розсудку!

Мав-ем шату дорогую, що-м ii сiм лiт латав,

Як же-м прийшов до вашого мiста, то-м ii подрав.

І мав-ем штани, що-м iх пiвроку латав,

І так наш пан дяк прибрав та iх у мене украв!

Я, неборак, у штанах добрих хотiв пiти на вечорницi,

А наш пан дяк, приоздобившися у моiх штанах, пiшов до молодицi.