Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

І юж виджу, же межи вами тяжко ся зарятувати,

Хiба мушу в iншi краi вандрувати!

Ось дивiться, панове, який на менi кожух!

Власне, як у спасiв пiст подраний лопух!

Надувся, як доробало, що в нiм сидять квочки,

Власне, як в ямi iз пiр'ям бочки!

Егей, виправа, виправа, власне, як луб!

Тiльки що не до строю краяно, власне, як чернечий кублук.

І от з лихом йому – як лiзе докупи!

Власне, як руно козяче, коли вкинуть до ступи.

Але потреба би його полатати,

Коли би тiльки едвабу достати!

Бо шкода би його шити нитками, хiба купити валовини?

Офримарчив би-м його межи купцями, не бавивши i години,

І усiх би-м вам на могорич великий запросив;

Хоч би-м цiлий лабець з нього пропив,

Не жалував би-м вас пошанувати,

І ведлуг приятельства уконтентувати.

* * *

Христос воскрес, щаслива година!

Благословенная ковбаса i солонина!

А порося до сокола би ся рiвняло,

Бо коби крила мало, то би попiд небеса лiтало!

Так-ем того дiзнав,

Гди-м печеню, i ковбасу, i порося добре затинав.

І так мя тая ковбаса розiбрала,

Аж мя матуся водою одливала

І мовить: «Синку, iще борщику iзварю!»

А по хребту добре кием, по ребру!

Вчорам був пiшов тiлько пiд едно окно спiвати,

А отой чоловiк почав на мене з собаками гукати:

«А улю, люлю, ловiть котюжого сина!

Коби пiймати, добра у нього чуприна!»

А я, неборак, широко ногами ступаю,

А iншим нищим неборакам голосом подаю:

«Утiкайте подалеку тоi хати,

Бо той чоловiк псами i кием хоче нас забiгати!»

Я кричу, а он мя кием став зогрiвати,

Мусив-ем, панове, на дорозi лечи одпочивати.

Гвалт, гвалт, люди добрi, рятуйте,

Або мя старою солониною шмаруйте!

Прошу вас, панове, до доктора мя дайте,

Ачей би-м до здоров'я прийшов, кашi з молоком присилайте!

* * *

Помагай Бог вам, панове мiщане,

І тобi рокови, пане Іване!

А чи знаеш, коли-м до тебе прийшов хлiба просити,

А ти мене хотiв заправити ячмiнь молотити?

А я, тее зрозумiвши, i хлiба не чекав,

Але-м з хати, як опарений, умикав?

Прибiг-ем пiд другую хату i там не дали нiчого,

Але i там сказали: «Го-го-го! Маю я спiвака такого!»

Я, бiгаючи, аж шалений, би-м голодним не зостав

І ледве-м аж на Хоминiм городi двi моркви дiстав.

Аби чим-кольвек свiй галдун напхав.

А певне, не буду служити,

Бо трудно ся з богом бити,

Коли ся не хоче робити.

Волю я, панове, дiвчину якую за себе заживати,

Ачей би i я де мiг паном попом зоставати.