Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Правда, i першая небiжка за мною розкошi заживала,

Завше сьомого дня пастернак з хрiном iдала.

Але я ii не хотiв любити,

Бо не хочувала нiчого робити.

Правда, вона не пряха i я не косар, —

Не потреба би присмаки, хоч би i поцвiлий сухар.

Привандрував я до мiста Козина,

Аж там школа пирогами накривана.

А почав дощ на мене сметяний iти,

А я, неборак, почав рот пiдкладати.

Аж зараз почав iти i пироговий град,

І тiй пригодi барзо був рад.

Там-то, панове, мiсто снiгу бринза, як снiг, з мiха ся сиплеть,

А з-межи неi масло плястрами ся ринеть.

Там-то доми з самих сал мурованi,

А лоем, замiсть вапна, шмарованi,

Книшами, пирогами побитi,

А паляницями зверху накритi.

Дверi з полтiв, а ковбаси до неi защiпки,

А вмiсто колодок – пшеничнii галушки.

Там душа моя прагне, там я iти маю,

Допоможи, Боже, о що я гадаю,

Бо ви, господиньки, на нас не барзо ласкавi.

Не даете нам хлiба, анi жадноi страви.

Але ви, панове мужеве, лiпший на нас респект майте,

Коли прийде нищий, хлiба i страви давайте.

Бо як ви нам старання не будете давати,

То скоро по воскресенiю будемо собi деiнде мiсця шукати.

А iз'iвши паску,

Не стоiмо о дiвочу ласку.

* * *

Гой, гой, подпив-ем собi горiлкою нинi добре,

Хто мя хоче слухати, повiм йому охотне.

Хвала Богу, юж i свята прийшли! Хто iв паску,

А я ii не видiв, тiльки свою Настку

Але то ви хочете, як бачу, всi о тiм знати,

Хiба аж вам мушу пальцем показати.

Хвала Богу, тiшимося, окрасити яйця наступили,

Але бо ся i дiвчатам личенька запалили.

Чи не хтять вони лiкаря альбо доктора?

Я правдиве доктор, приiхав-ем з мiста Надвiрноi.

Бретери добрi мiю, хто хоче зажити?

Але перше хтiте мя просити.

Правду мушу признати, паска мя минула,

Бо то ж моя Гасенька ноги завернула.

Моя то ж Олена ходила на губи,

Настрашилася лиса, закленула зуби.

І я, панове, о собi страх великий маю,

Коли бiк правий на голiй землi, а я лiвий складаю.

Моя небiжка мати, если знаете, стара Кулина,

Два рази в рiк до церкви ходила.

На рiздво i на Великдень варила кашу з хрiном,

Пастернак з росолом, з дубовим корiнням.

І я часом тiеi потрави заживив-ем,

Але ж i голос добрий мав-ем.

О, тепер-то я, панове, охрип, бо-м на горi спiвав,

Чути мя було по самий Ярослав.

Іще-м ся був гарячоi браги напив,

І од того часу голос-ем утратив.