Малюк Цахес (збірник)

Пiсля цього вступу перейдемо до фактiв життя та художньоi творчостi цiеi незвичайноi людини.

Ернст Теодор Вiльгельм Гофман (iм'я Амадей вiн взяв на честь свого улюбленого композитора Вольфганга-Амадея Моцарта вже дорослою людиною) народився в 1776 роцi в схiдно-прусському мiстi Кенiгсберг у бюргерськiй родинi. Представники цiеi родини в кiлькох поколiннях займалися юриспруденцiею, i кар'ера юриста була змалечку визначена майбутньому письменниковi, хоч вiн i не виявляв до неi нiякого iнтересу.

Вже в дитинствi вiн цiкавився мистецтвом – музика, малювання, театр, лiтература приваблювали його, i пiзнiше в усiх цих царинах вiн зробив щось значне або непересiчне. Найбiльшим, найважливiшим з усiх видiв мистецтва юний Гофман вважав, як i слiд романтиковi, музику, iй вiддав багато творчих зусиль i таланту. До лiтературноi дiяльностi вiн звернувся, коли йому було вже понад тридцять рокiв, але саме вона зробила його одним з найвiдомiших нiмцiв XIX сторiччя. Та спочатку за вимогою батькiв вiн мав навчатися солiдного фаху i вступив на юридичний факультет Кенiгсберзького унiверситету, реномованого навчального закладу, де викладав фiлософiю такий вiдомий вчений, як Емануiл Кант. Вже тодi юний студент болiсно вiдчував розрив мiж власними духовними пориваннями i прагматичними вимогами до себе оточення, прагненням особистоi свободи i залежнiстю вiд норм бюргерського суспiльства, вiд матерiальних щоденних потреб. З молодих рокiв його мучила двоiстiсть людського iснування – жадання свободи i краси, польоту в небеснi сфери, дива творчостi i кохання й одночасно прикутiсть до щоденного сiрого, побутового, матерiального. Болiсною була i неможливiсть скинути з себе непривабливу оболонку маленького чоловiчка з кострубатим, густим, жорстким волоссям, тонкими губами, гачкуватим носом, тривожним поглядом великих темних очей (таким вiн себе сам малював, а значить – бачив) i перетворитися на чарiвного красеня – принца з казки. Цей розрив, ця неподоланна прiрва мiж бажаним i сущим багато в чому обумовили не лише складнiсть, примхливiсть людськоi вдачi Гофмана – мудреця i дивака, найвитонченiшого митця з поетичним, лiричним хистом i завсiдника винарень, який у веселiй чоловiчiй компанii поводив себе розкуто i зухвало, сварився з товаришами по чарцi й потрапляв у рiзнi халепи.