Малюк Цахес (збірник)

Двоiстiсть, суперечливiсть людського iснування i людськоi вдачi, якi Гофман так болiсно вiдчував, сформували його розумiння людини i його свiтобачення, його фiлософiю, основнi риси його творчостi, художньоi манери. Але про це трохи далi.

Пiсля завершення унiверситетського курсу майбутнiй митець розпочинае кар'еру юриста. Асесор Гофман служить спочатку в Глогау, потiм у Познанi, Плоцку i нарештi потрапляе до Варшави, яка тодi входила до складу Прусського королiвства. Всюди вiн з огидою тягнув чиновницьке ярмо.

Лише в сповненiй бурхливого культурного життя, гарнiй, чепурнiй Варшавi, справжньому европейському мiстi, молодий урядовець знаходить гiдне себе митецьке товариство, активно займаеться музикою i живописом. Два роки, проведенi у Варшавi (1804–1806) були дуже плiдними. Тут вiн компонуе першу свою оперу «Веселi музики» на слова Клеменса Брентано i мае щастя насолоджуватися ii успiхом на сценi. Вiн пише також iншi твори, серед яких незавершену оперу «Кохання i ревнощi» вважав одним iз своiх кращих музичних опусiв, стае одним iз засновникiв «Музичного зiбрання» i розписуе фресками палац, де воно розташувалося. Там вiн виступае i як диригент, виконуючи з оркестром музику Глюка, Гайдна, свого улюбленого композитора Моцарта i навiть Бетховена. Ще у Познанi в 1802 роцi Гофман одружився з польською дiвчиною Михайлиною Рорер-Тшцинською, яка стала йому вiрною i вiдданою подругою на все життя. Вони були, як здавалося, зовсiм несумiсними iстотами – простодушна, весела «Мишка», як ii називав чоловiк, i безмежно складний генiальний митець, творчiсть якого дружина просто не могла осягнути. Але Михайлина любила свого чоловiка-дивака, дiлила з ним всi прикрощi його непевного iснування, прощала його пиятики i захоплення iншими жiнками, пiклувалася про нього, коли вiн важко хворiв. В заповiтi, який в березнi 1822 року пiдписали обидва, були такi слова: «Ми… прожили двадцять рокiв у по-справжньому злагiдному i щасливому шлюбi… Бог не залишив живими наших дiтей, однак в iншому подарував нам немало радощiв, випробувавши i в дуже тяжких, жорстких стражданнях, якi ми незмiнно переносили iз стiйкою мужнiстю. Один був завжди пiдпорою другому, як i належить подружжю, що любить i шануе одне одного, як ми, вiрними серцями». І це не пуста юридична формула. Слова заповiту передають справжню суть спiльного життя цих двох людей.

Однак до написання заповiту ще далеко. Обое насолоджуються заможним i наповненим приемними подiями варшавським життям.