Малюк Цахес (збірник)

В сусiднiх нiмецьких землях, що перебували в спокiйнiй дрiмотi, найчутливiше реагували на громовi розкоти i зловiснi спалахи революцiйних подiй молодi «рiзночинцi»-iнтелектуали, той тонкий прошарок людей високоi духовноi культури, життевий потенцiал яких не був задiяний суспiльством. Дрiбнi урядовцi, як Гетевський Вертер, бiблiотекарi у замках можновладцiв чи гувернери в багатих родинах, як Гельдерлiн, або в кращому разi студенти i викладачi провiнцiйних унiверситетiв, офiцери в малих чинах або священики в бiдних парафiях, вони були глибоко невдоволенi своiм становищем i шукали розради в царинi фiлософськоi, естетичноi думки i художньоi творчостi, iхня революцiя вiдбувалася не в полiтицi, а в естетицi, але дух бунту й протесту був доволi могутнiй, i повстання проти вiджилих форм i норм в художнiй творчостi, заперечення поетики панiвних мистецьких напрямiв, течiй, стилiв змiтало iх з арени громадського зацiкавлення.

Летiли не голови пiд ножем гiльйотини, як у Францii, а руйнувалися авторитети, усталенi репутацii, самовдоволене, пафосне моралiзаторство сходило з кону. Нiмецькi романтики у переважнiй бiльшостi були ще зовсiм молодими – iхнiй людський вiк не сягав i 25 рокiв. Із властивим юностi максималiзмом вони заперечували мистецькi канони доби Просвiтництва, в першу чергу класицизму, i стверджували безмежну свободу творчостi, окриленоi фантазiею, глибоко iндивiдуальноi, для якоi не iснуе часових меж i кордонiв у просторi. Свобода у всiх своiх проявах була для них божеством. Особиста свобода людини, свобода дитини в сiм'i, незалежнiсть i рiвноправнiсть жiнки, громадськi свободи, свобода слова й думки, полiтична i економiчна, релiгiйна свобода – все це було правом для кожноi особистостi на самоздiйснення, на iснування у суголоссi зi своею природною неповторною iндивiдуальнiстю. Ідею свободи вони не лише пропагували у своiх творах, а й намагалися втiлювати в життя в товариському спiлкуваннi, в родинних стосунках (вiльний вибiр коханоi людини, право на розлучення тощо). В художнiй творчостi це прагнення нiчим не обмеженоi свободи виявлялося не лише у вже згаданому вiльному оперуваннi категорiями простору i часу, а й у самiй структурi творiв, де постiйно порушувалась послiдовнiсть дiй, було можливим iснування багатьох лiнiй подiевого розвитку, що примхливо переплiталися, обривалися в несподiваних мiсцях, не завершувалися логiчно. Фрагментарнiсть проголошувалася принципом оповiдi й надавала романтичнiй прозi невимушеностi та загадковостi, таемничостi.