Стійкий принц. Дама-примара

Дон Фернандо

Вийдемо iм навперейми:

З аркебузами[26 - Аркебуза – гнотова рушниця, яку заряджали з дула кам’яними, пiзнiше свинцевими, кулями.] солдати

Стануть першими, за ними

Вершники, закутi в лати,

Розташуються, Енрiке,

І озброенi списами.

Що ж, до бою! Як на мене,

Це початок непоганий.

Вище голову!

Дон Енрiке

Я – брат твiй,

І мене зрадливiсть часу

Не лякае, образ смертi

Не страшний менi, Фернандо.

(Ідуть.)

Брiто

Я ж у польовiм шпиталi

Про здоров’я буду дбати.

Ач, яка запекла бiйка!

Нашi перейшли у наступ.

Я видовищем цим ладен

Безустанно милуватись.

Брiто зникае, чути брязкiт зброi, i з’являються дон Хуан i дон Енрiке, кожен веде двобiй з маврами.

Дон Енрiке

Навздогiн мерщiй, бо маври

З поля бою вже тiкають.

Дон Хуан

На людськi та кiнськi трупи

Налетiла чорна галич.

Дон Енрiке

Я не можу зрозумiти,

Де подiвся дон Фернандо.

Дон Хуан

Десь вiн зник, бо захопився

Переслiдуванням маврiв.

Дон Енрiке

Розшукати брата треба.

Дон Хуан

До твоiх я послуг завжди.

Вони зникають, i з’являються дон Фернандо зi шпагою Мулея та Мулей iз серцеподiбним шкiряним щитом.

Дон Фернандо

Тут, на цьому бойовищi,

Що скорiш могилу братську

Нам нагадуе i може,

Безумовно, з повним правом

Зватися вертепом смертi,

Ти один лишився з маврiв:

Всi здались чи повтiкали.

Ти не втiк – твiй кiнь конае

У пилюцi, з рота пiну

Вивергае вiн криваву —

І твоiм життям вiднинi

Тут, на полi, де змiшались

Трупи вершникiв i коней,

Тiльки я розпоряджаюсь.

Я радiю перемозi,

Що менi вiщуе славу, —

Жаль лише, що не гвоздики

Бойовище прикрашають,

А червоною вiд кровi

Нинi вся округа стала.

О, якби ж то людськi очi

Зроду цих страхiть не знали,

Не дивились на руiни

І не бачили страждання,

І поля не червонiли,

А були у зелень вбранi!

Я тебе своiм завзяттям

Перемiг у рукопашнiй

І з усiх численних коней,

Що без вершникiв зостались,

Вибрав скакуна баского:

Вiн менi спочатку здався

Сумiшшю вогню та вiтру,

Тiльки iншоi вiн мастi.

Кiнь цей – бездоганно бiлий,

І тому вода вважае,

Що зi снiгу це створiння

І вона йому за матiр.

Отже вiн прудкий, як вiтер,

Наче блискавка, прекрасний,

Бiлоснiжний, наче лебiдь,

Мов змiя, верткий та жвавий,

Незрiвнянний у гонитвi,

В битвi – гордий i безстрашний:

Грива на вiтру трiпоче,

Сила чуеться в iржаннi.