Стійкий принц. Дама-примара

Здатнiсть до самоiронii – ще одна, надзвичайно симпатична, особливiсть Кальдерона-драматурга. Вiн готовий посмiятися з себе, зокрема з приводу певноi одноманiтностi сюжетних рiшень та ускладненоi мови власних творiв. Примiром, у комедii «З коханням не жартують» один iз персонажiв каже iншому, що ситуацiя нагадуе сцену з Кальдерона, де завжди е захований коханець або дама пiд серпанком. В iншiй комедii, «Дама серця передусiм» (1662), служниця закликае усiх розiйтися, бо так, мовляв, «бувае в кожнiй п’есi». Елемент авторськоi самоiронii можна угледiти навiть у чи не найпохмурiшiй з усiх драм Кальдерона, «Лiкарi своеi честi», де головна героiня, слухаючи кучерявий монолог власного чоловiка про складнi перипетii почуття, зауважуе, що той «занадто iнакомовний».

Загалом можна сказати, що театр iспанського митця якнайточнiше провадить у життя настанови «повчати, зворушувати, розважати», якi теоретики бароко ставили перед тогочасним мистецтвом.

П’еси Кальдерона позначенi композицiйною чiткiстю i продуманiстю всiх деталей.

Дiя творiв обертаеться довкола одного чи двох персонажiв, а драматична напруга зростае поступово, не дозволяючи глядачевi анi на мить вiдiрватися вiд розвитку карколомноi iнтриги, рушiем якоi у бiльшостi п’ес виступае його величнiсть випадок.

Кальдерон виводить на театральний кiн досить розмаiту компанiю дiйових осiб, вiд селян до королiв i святих, але й тут е своi особливостi. Героями комедiй, примiром, стають лише особи шляхетного походження, тож ситуацii, окресленi у творах, в основi своiй досить тiсно пов’язанi з дворянським побутом того часу.

Комедii Кальдерона, сказати б, камернiшi, нiж у його попередникiв. Дiя вiдбуваеться переважно в iнтер’ерах i майже не перебираеться на вулицю. Цей хiд не випадковий, бо iнтрига твору iнодi пов’язуеться з певним «секретом», про який знають однi персонажi й не здогадуються iншi. Це можуть бути i додатковi дверi або якийсь перехiд у будинку, незвично розташованi меблi тощо.

Так, звичайнiсiнька шафа для посуду, використана не за своiм прямим призначенням, завдяки неймовiрному збiговi обставин фактично тримае на собi всю iнтригу в раннiй комедii «Дама-примара», яка, на загал, ще досить тiсно пов’язана з традицiями ренесансного театру.

В першому ж актi глядач дiзнаеться, що в дiм, де мешкають двое братiв i iхня сестра, молода й приваблива вдовиця, що приiхала до мiста владнати деякi справи покiйного чоловiка, несподiвано потрапляе гiсть, друг одного з господарiв.