Стійкий принц. Дама-примара

Єдине мiсце, де можна розмiстити прибульця, – кiмната, сумiжна з покоями, якi займае молода панi. Брати, дбаючи про якнайсуворiше дотримання вимог пристойностi, прагнуть приховати вiд гостя присутнiсть сестри в домi i заставляють шафою дверi, що ведуть на ii половину.

Проте засiб, покликаний не допустити знайомства кабальеро з дамою, в буквальному сенсi вiдкривае шлях до того, аби iх познайомити. Розкривши секрет шафи, яка дозволяе легко проникати у кiмнату гостя, дама, якiй давно набридла жалоба i надто суворий нагляд деспотичних братiв, розпочинае ризиковану гру, що викликае низку непорозумiнь, захоплюе й бентежить кабальеро та його слугу, а зрештою призводить до зустрiчi героiв, розкриття таемницi i, як водиться, весiлля у фiналi.

Цей позiрно простий сценiчний хiд допомагае створити атмосферу загадковостi, таемницi, втручання потойбiчних сил i заразом розвiнчати ii, адже глядачевi одразу ясно, яким чином вiдбуваються речi, незрозумiлi гостю, впертому реалiсту дону Мануелю, та його забобонному слузi Косме.

Але справа тут не лише у комiчних ефектах, якi виникають на пiдставi незвичайноi взаемодii людей i речей. Драматург майстерно створюе у глядачiв враження двоiстостi, мiнливостi того, що здавалося усталеним i конкретним, демонструе, як легко людина стае жертвою обставин чи впадае в оману. А все це, своею чергою, резонуе iз загальною переконанiстю бароко в iлюзорностi буття як такого.

Значно далi вiд традицiй ренесансного театру вiдходять так званi «драми честi» – група п’ес Кальдерона, об’еднаних центральною проблемою, яку вони розробляють.

До них традицiйно зараховують твори, в основi яких лежить сюжет подружньоi зради i помсти за неi. Однак такий пiдхiд е дещо звуженим, адже проблеми честi стоять у центрi колiзiй деяких iсторичних та релiгiйно-фiлософських драм iспанського автора.

Поняття честi у Захiднiй Європi тих часiв, а надто – в Іспанii, мало надзвичайно велику вагу. За нормами, встановленими задовго до XVIІ ст.

(витоки, очевидно, у бiблiйному: «лiпше добре iм’я за багатство велике» (Приповiстi Соломоновi 22:1)), честь вважалася родовою рисою людини шляхетного походження. Дворяниновi належало ревно оберiгати власну честь вiд щонайменшоi, навiть уявноi, образи, жорстоко мститися кожному, хто зазiхав на неi. Ображений вважався «соцiально мертвим», допоки не матиме нагоди помститися i вiдновити власне добре iм’я, а з ним – становище у суспiльствi.