Червоне і чорне

писав: «„Монастир“ – велика й прекрасна книга… У всьому, чим ми вам зобов'язанi, е рух уперед. Ви знаете, що я говорив вам про „Червоне i чорне“. Так от тут усе оригiнальне i нове».

Є рiзнi версii щодо часу написання нього роману та документальних джерел його тематики й образiв. Сам Стендаль у напiвжартiвливiй передмовi до першого видання роману (березень, 1839) запевняв, що вiн був написаний взимку 1830 р. на пiдставi нотаток старого канонiка з Падуi про життя Джiни Сансеверiни та iнтриги пармського двору.

У рiзних бiографiчних есе про Стендаля знаходимо згадки про опис дуелi мiж Фабрiцiо i Джiлеттi, запозичений з коротенького оповiдання XVI ст. про юнацькi пригоди Алессандро Фарнезе, майбутнього папи Павла III. А у хронiцi XVII ст. Стендаль мiг знайти вiдомостi про те, що герцогиня Сансеверiна була замiшана у змовi проти князя Ранунцiя Фарнезе i т. iн.

Іншi дослiдники вишукували в романi автобiографiчнi факти, вiддавали багато уваги встановленню реальних прототипiв Стендалевих персонажiв серед друзiв письменника та iсторичних дiячiв епохи.

Дехто вказував на допущенi автором неточностi в описi iсторичного тла роману. Справдi, Стендаль досить вiльно поводився з датами, зловживав анахронiзмами, перенiс у маленьке князiвство Парма подii, що насправдi вiдбувалися в Моденi, тощо. Проте слiд вiдзначити, що письменник у цiлому досить точно вiдтворив загальну полiтичну й духовну атмосферу Пiвнiчноi Італii 1776–1831 рр., тобто раннiй перiод iталiйського нацiонально-визвольного руху вiд першого вступу французьких вiйськ у Мiлан i до останнiх спалахiв повстань карбонарiiв.

Цi та багато iнших не названих тут вiдомостей, звичайно, могли бути використанi у творi, де психологiчнi конфлiкти вирiшуються в умовах конкретних iсторичних ситуацiй, а головнi героi стають безпосереднiми учасниками або свiдками полiтичноi боротьби. Однак, пiдходячи до аналiзу останнього роману Стендаля, слiд пам'ятати, що перед нами письменник усталеного, зрiлого свiтогляду, але надто примхливоi й оригiнальноi поетики, що iнодi утруднюе розшифрування окремих тез творчоi концепцii «Пармського монастиря».

У величезнiй критичнiй Стендалiанi кiнця XIX – початку XX ст. важко знайти, наприклад, точне визначення жанру цього твору, в якому справедливо вбачають симбiоз соцiально-психологiчного, iсторичного i навiть пригодницького компонентiв жанру.

Досi тривае дискусiя з приводу визначення головних героiв роману i його центральноi проблематики.