Червоне і чорне

Треба сказати вiдверто, що мiсцевi дами мали ii за дурненьку, бо вона не вмiла крутити чоловiком i не користалася з найсприятливiших нагод, щоб умовити його купити iй гарненького капелюшка в Парижi чи Безансонi. Аби тiльки iй не заважали самiй прогулюватися в своему розкiшному саду – бiльше вона нiчого не прагнула.

Їi душа була проста й наiвна; вона нiколи не наважувалась судити чоловiка, не признавалася сама собi, що iй з ним нудно. Вона, хоч i не замислювалась над тим, вважала, що мiж подружжям не бувае нiжнiших стосункiв.

Найбiльше iй подобався пан де Реналь тодi, коли дiлився з нею планами щодо майбутнього iхнiх синiв; одного з них вiн готував для вiйськовоi кар'ери, другого для магiстратури, а третього для церкви. Зрештою, пан де Реналь здавався iй не таким нудним, як усi iншi знайомi iй чоловiки.

Ця думка дружини була не безпiдставна. Вер'ерський мер завдячував своею репутацiею дотепноi i вельми вихованоi людини пiвдесятковi жартiв, успадкованих вiд дядька.

Старий капiтан де Реналь до революцii служив у пiхотному полку герцога Орлеанського, i, коли бував у Парижi, його приймали в салонах принца. Там йому довелося бачити панi де Монтессон[4 - Панi де Монтессон (1737–1806) – дружина герцога Орлеанського (дiда короля Людовiка-Фiлiппа); цей шлюб був таемний, хоча й широко вiдомий. Панi де Монтессон була автором численних драматичних творiв.], славетну панi де Жанлiс[5 - Панi де Жанлiс (1746–1830) – французька письменниця, автор романiв та педагогiчних творiв, була вихователькою герцога Орлеанського (згодом короля Людовiка-Фiлiппа). ], пана Дюкре[6 - Дюкре (1747–1824) – брат панi де Жанлiс, автор кiлькох творiв з економiки, суднобудування i т. iн., деякий час перебував на службi у герцога Орлеанського, батька короля Людовiка-Фiлiппа; Пале-Рояль був фамiльним палацом герцогiв Орлеанських.], винахiдника з Пале-Рояля. Цi особи дуже часто фiгурували в анекдотах пана де Реналя. Та згодом йому ставало дедалi важче розповiдати всi тi делiкатнi й нинi призабутi подробицi, i нарештi вiн став повторювати анекдоти про Орлеанський дiм тiльки за особливо урочистих обставин. До того ж вiн був ще й дуже чемний – за винятком тих випадкiв, коли йшлося про грошовi справи, – а тому його не без пiдстав вважали за найбiльшого аристократа у Вер'ерi.

IV. Батько i син

E sar? mia colpa,

Se cos? ??[7 - Чи ж винен я, що так воно е? Макiавеллi (iтал.).