Червоне і чорне

Великi, чорнi, зрошенi слiзьми Жульеновi очi зустрiлися з сiренькими лихими очицями старого тесляра, якi немов хотiли заглянути йому в саму душу.

V. Переговори

Cunctando restituit rem.[9 - Загаянням врятував справу. Еннiй (лат.).][10 - Еннiй – давньоримський поет III–II ст. до н. е. Процитованi слова стосуються стратегii римського полководця Фабiя Кунктатора пiд час Другоi пунiчноi вiйни.]

    Ennius

– Кажи менi, та не бреши, якщо можеш, сучий грамотiю, звiдки ти знаеш панi де Реналь, коли ти з нею розмовляв?

– Я нiколи з нею не розмовляв, – вiдповiв Жульен, – нiколи й не бачив цiеi дами, хiба що в церквi.

– Ти, мабуть, задивлявся на неi, пiдлий нахабо!

– Нiколи! Ви знаете, що в церквi я не бачу нiкого, крiм Бога, – додав Жульен, прикидаючись святенником, бо гадав, що це врятуе його вiд стусанiв.

– Нi, тут дiло нечисте, – мовив хитрий селюк i на хвильку замовк, – та вiд тебе, клятий облуднику, нiчого не доб'ешся. Ну що ж, я здихаюся тебе, а тартак працюватиме ще краще.

Ти якось утерся в довiр'я до пана кюре чи ще там когось, i тобi виклопотали тепле мiсце. Йди складай речi, я поведу тебе до пана де Реналя, ти в нього будеш вихователем дiтей.

– А що я за це матиму?

– Харчi, одяг i триста франкiв платнi.

– Я не хочу бути лакеем.

– Тварюко, та хто тобi каже, щоб ти був лакеем? Хiба я хочу, щоб мiй син був лакеем?

– А з ким я iстиму?

Це питання спантеличило старого Сореля, вiн вiдчув, що, продовжуючи розмову, може припуститися дурниць.

Старий розпалився, вилаяв Жульена, звинувативши в жадiбностi, i нарештi вийшов порадитися зi старшими синами.

Незабаром Жульен побачив, як вони стояли, спершись на довгi топорища сокир, i радилися. Вiн довго стежив за ними i, переконавшись, що все одно не зможе вгадати, про що вони розмовляють, пiшов i сiв по той бiк пилки, щоб його не захопили зненацька. Хлопець хотiв на дозвiллi обмiркувати цю несподiвану новину, що змiнювала всю його долю, але почував себе нездатним нi на яку розсудливiсть; усю його уяву полонило те, що вiн сподiвався побачити у прекрасному будинку пана де Реналя.

«Нi, краще вiдмовитися вiд цього, – казав вiн сам собi, – анiж погодитися iсти з слугами. Батько силуватиме, але краще вмерти. В мене п'ятнадцять франкiв i вiсiм су заощаджень, втечу цiеi ж ночi. Через два днi, iдучи навпростець стежками через гори, де немае жодного жандарма, я буду в Безансонi. Там запишуся в солдати, а коли доведеться, перейду в Швейцарiю.