Червоне і чорне

– Ну добре, – спроквола мовив Сорель, – тепер нам треба тiльки порозумiтися ще про одну рiч: скiльки ви йому плататимете.

– Тобто як? – скрикнув обурений пан де Реналь. – Адже ми вчора домовилися: я даю триста франкiв; думаю, що цього досить, а може, й забагато.

– Ви пропонували стiльки, я не заперечую, – сказав старий Сорель, ще бiльше розтягуючи слова, i раптом йому сяйнула генiальна думка, що зовсiм не здивуе тих, хто знае селян iз Франш-Конте. Вiн пильно подивився в очi пановi де Реналю i проказав: – В iншому мiсцi ми знайдемо й краще.

На цi слова обличчя мера пересмикнулося. Але вiн опанував себе, i пiсля хитромудроi розмови, що тривала не менше двох годин i в якiй жодного слова не було сказано на вiтер, хитрiсть селянина взяла гору над хитрiстю багатiя, який не годуеться з неi. Було обмiрковано всi численнi пункти, що мали визначати нове становище Жульена; платня не тiльки була пiдвищена до чотирьохсот франкiв, але ii мусили видавати наперед, першого числа щомiсяця.

– Гаразд, я видам йому тридцять п'ять франкiв, – сказав пан де Реналь.

– Щоб закруглити суму, такий багатий i щедрий чоловiк, як наш пан мер, – промовив селянин улесливо, – дасть уже тридцять шiсть франкiв.

– Гаразд, – вiдповiв пан де Реналь, – але покiнчимо на цьому.

Гнiв, що охопив мера, надав його мовi цього разу твердостi. Селянин побачив, що бiльше тиснути не можна. Тодi пан де Реналь перейшов у наступ. Вiн нiзащо не згоджувався передати тридцять шiсть франкiв за перший мiсяць старому Сорелевi, якому дуже хотiлося одержати iх за сина.

– Повернiть менi сто франкiв, якi я вам дав, – сказав вiн роздратовано. – Пан Дюран менi заборгував. Я пiду з вашим сином i наберу йому чорного сукна.

Пiсля рiзкого випаду Сорель знову почав розсипатися шанобливими фразами; це забрало ще чверть години. Нарештi, переконавшись, що бiльш нiчого не зможе домогтися, вiн пiшов. Останнiй його уклiн супроводився словами:

– Я зараз пришлю сина до замку.

Так городяни називали дiм пана мера, коли хотiли йому догодити.

Повернувшись до себе на тартак, Сорель не мiг знайти сина. Сповнений побоювань перед тим, що могло йога спiткати, Жульен ще вночi майнув iз дому: вiн вирiшив сховати в безпечне мiсце книжки й орден Почесного легiону. Все це вiн перенiс до свого друга, молодого торговця деревом на iм'я Фуке, що жив у горах над Вер'ером.