Твоя зоря

Всього, видно, звiдав мiй друг на цих своiх дипломатських хлiбах, мае вдосталь тут i прикрощiв i гiркот, однак скарги вiд нього не почуеш, та й з вигляду не скажеш, що перед тобою людина, втомлена життям. Не скажеш, що владу над ним взяли лiта чи обставини.

Спортивно-легкий, пiдтягнутий, сидить, вiльно випроставшись, поклавши без напруги руки на кермо. Менi уявляеться, що саме ось так сидiв вiн колись у кабiнi свого «яструбка», коли полiт випадав спокiйний i поблизу не вiдчувалося небезпеки.

Заболотний вважае себе щасливцем, щиро в цьому переконаний, хоча всього дiсталось йому в життi – i в небi горiв, i виходив з оточення, знову лiтав i знов падав, у чому вiн i не вбачав нiчого дивного, адже, за його словами, життя фронтового льотчика якраз i складаеться iз падiнь та воскресiнь, вся рiч тiльки в тому, щоб останнiх на одне було бiльше. Вiд одного з колишнiх його бойових побратимiв довелося менi чути, що Заболотний був льотчиком першокласним, в полку називали його «лiтаючим барсом», хоча сам Заболотний про своi подвиги розпросторюватись не любить, а якщо – пiд настрiй – i викличеш на вiдвертiсть, то скорiше вiн зобразить себе в ситуацii напiвсмiшнiй, близькiй до комiчноi.

Розповiсть, скажiмо, як пiсля якогось там вильоту, геть поскублений, ледве дотягнув до аеродрому на оцупку одного крила, або, як у них кажуть, «на однiй площинi», умовчить лише, що товаришi потiм збiгались з усього аеродромного поля дивитися, тетерiючи в подивi: на пiвкрилi хлопець долетiв, на власному ентузiазмi дотягнув до рiдноi смуги!. .

Розвиднюеться повiльно, майже непомiтно, весь час iдемо в сутiнках, рубiни переднiх машин без кiнця втiкають вiд нас, зникають в ще схожих на нiч iмлах свiтання. Сигарети «Кемел»[3 - З верблюдом у пустелi коло египетських пiрамiд.] лежать поруч Заболотного, на переднiм сидiннi. Час вiд часу, не змiнюючи пози, вiн тягнеться рукою до пачки, до того верблюда i, навiть не глянувши в той бiк, звичним, безпомильним рухом добувае сигарету.

Прим'яв, тицьнув у зуби, припалив, коротко блиснувши електрозапальничкою, i знову загнав запальничку на мiсце, в гнiздо на панелi. Все це Заболотний робить, здаеться, машинально, нiби нехiтьма й недбало, а втiм, з винятковою точнiстю, – кожний рух, вiдчуваеться, виконувався безлiч разiв, i з часом його доведено майже до автоматизму.