Твоя зоря

Поряд iз запальничкою на панелi рябiе налiплений: малюночок, зроблений дитячою рукою: акварельне сонце в розпатланих променях, якiсь квiточки, комахи – звичайна дитяча iероглiфiстика… Це робота. Лiди, юноi нашоi супутницi, що, забившись, як пташеня, в протилежний вiд мене куток машини на заднiм сидiннi, ще, здаеться, там додрiмус, доловлюе своi невиловленi за нiч сни.

Наiвний дитячий живопис не вiдволiкае Заболотного, нiби не iснуе для нього, – уважний ведiйський погляд мого друга невiдривне прикутий до автостради.

З пiвсутiнi Заболотний вiдкриваеться менi лиш частково: бачу його карбований профiль, скроню посрiблену, краечок усмiшки, що час вiд часу з'явиться, змайне, викликана невiдомо чим.

– Не хвилюйтесь, Соню-сан, все буде о'кей! – раптом каже вiн, видно, уявивши залишену вдома дружину.

Якщо iснуе телепатiя, Сонi, звичайно, буде приемно почути таке запевнення.

По якiйсь хвилi Заболотний кидае через плече позирк у мiй бiк i, переконавшись, що я не дрiмаю, знов подае голос:

– «Дымом дымится под тобою дорога, гремят мосты…» Пригадуеш, у Гоголя? Багато хто любить дорогу, i я, грiшний, теж люблю! Сам не знаю за що.

Ось такий тобi tractus, – що, здавалось би, в ньому? Можливо, дороги тим нас заваблюють, що несуть у собi якiсь загадки, щораз обiцяють якiсь несподiванки?… Дорога – це ж завжди тайна! В ii незвiданостi й нерозгаданостi е щось спiльне з людською судьбою… Чого ти мовчиш?

– Слухаю.

– Самий вигляд дороги, невже вiн тебе не хвилюе?

– Коли як.

Минае пауза, i друг мiй знову береться розвивати цю тему, спiваючи хвалу дорогам, бо саме вони, як вiн вважае, дають людинi, окрiм вiдчуття тайни, ще, може, й найповнiше вiдчуття свободи! Адже тут вивiльнився ти нарештi з-пiд кормиги клопотiв, вихопився з гравiтацiйного поля буднiв, з нiкчемноi суети й метушнi! Ти вже нiби нiчий, ти в польотi, а до ж iще так, як у польотi, можеш належати сам собi? Ще вчора був розшарпаний клопотами, всякою шамотнею, був прикутий до сiроi скелi марнот, а зараз весь ти в обiймах далечi, простору, тут тобi тiльки вiтер брат!.

.

Щоб трохи стишити темперамент мого друга, нагадую про його обiцянки дружинi – не гнати на трасi чимдуж, не перевищувати швидкiсть.

– Соня доручила нам з Лiдою контролювати тебе.

– Будь ласка, – примирливо каже Заболотний.