Рябина

Ой, Олексочко! Якби ти знав, як я за них боюся! А кiлько разiв побачу тата в кумпанii з отсим писарем та з жидом, то аж серце в мене холоне.

Олекса. Ну, тi, певно, не на добро його наведуть. Чи ти знаеш? Я оногди в мiстi вiд одного возного довiдався, що наш писар i отсей жид Рахмiль у кримiналi пiзналися.

Орися. Ой господи!

Олекса. Писар служив у якогось пана також за писаря i щось там прошкрябав, так той його до кримiналу впакував.

Орися. Господи! І мiй татко такому чоловiковi вiрить! Недарма-то мене завсiгди такий страх здiймае, коли писар до нашоi хати прийде.

І ще й на мене глядить так якось, немов сверлуе мене тими очима.

Олекса. Кажи йому вiд мене, нехай дасть тобi чистий спокiй, а то я не буду вважати, що вiн пан писар, а через таку його гречку перегоню, що своiх двох нiг не дорахуеться.

Орися. Олексо! Що ти? Прошу тебе, не задирайся з ним! Ти ж знаеш, вiн багато може нам пошкодити! Я так боюся i за татка, i за тебе.

Олекса (бере ii за руку). Серденько мое! Не бiйся нiчого! Ади, ось уже моi читальники йдуть.

Орися. Ой, пусти мене! (Хапае коновки.) Бувай здоров, Олексо!

Олекса. А вечером вийдеш на зарiнок? Вийди, Орисю, ждатиму.

Орися(вiдходячи). Добре-добре! (Вiдходить.)

Ява четверта

Олекса, Митро, iншi парубки, Феся i iншi дiвчата.

Митро. Го-го-го! Наш голова, видно, щось за дiвчатами очима кидае!

Василь. А ти гадав, що вже як голова, то мае бути як пень?

Микита. А може, як вiдземок.

Олекса. Спокiй, хлопцi! Що се за жарти беруться? Зачинаймо читальню!

Митро.

Нi, ти нам насамперед скажи, що то за дiвчина була, до котроi ти тут залицявся?

Василь. Та тю на тебе, навiжений Товкачу! Хiба не бачив, що се вiйтова Оришка? Адже Олекса до неi давно… тее…

Митро. Он як! А я й не знав! Ха-ха-ха! То було би добре! Адже ж я думав до неi сватiв слати сеi осенi.

Олекса (холодно). Я тобi не бороню, шли!

Митро. Не борониш? (Кланяеться.) Клiнно вашецi дзенькую, але я не хочу. Чув я, що у вiйта дуже високi пороги, то якби-смо оба один почерез другого летiли, то, знаеш, могло би до калiцтва прийти.

А так знаеш, братчику, що? Стрiбуй насамперед ти, почому там локоть борщу. А я тим часом постою на дорозi та й на готове подивлюся.

Смiх.

Олекса. Ну, нехай i так буде. Е, та не про те говоримо. Сiдаймо лiпше та прочитаемо що нового.

Всi сiдають, хто на лавках, хто на колодах, а хто просто на муравi.

Митро. Тут у мене е нова «Батькiвщина».

Олекса. На тебе нинi черга читати. От се й добре.