Рябина

Чи так! А, то гарно! Добре-добре! Тепер розумiю, куди стежка в горох! Гарно! Гарно! Буду знав, що татковi сказати!

(Спiшно вiдходить.)

Ява третя

Орися, Олекса.

Олекса. Чого се вiн так розкукурiчився?

Орися. Ха-ха-ха! Ти б нiколи й не вгадав! Знаеш, почав менi зi своеi любовi сповiдатися, та ти перебив.

Олекса. Що, вiн? Орисю, i ти так се говориш? А ти йому що на те?

Орися. Ну, що ж я мала робити? Розсмiялася йому в очi i вкiнцi заставила його воду з кирницi тягти.

Олекса. Ха-ха-ха! (Обнiмае ii.) Славна ти моя дiвчина!

Орися(вiдсторонюе його). Ну-ну, Олексо! А ти що? Адже се майдан! Люди можуть побачити!

Олекса. Та що менi люди! Ей, Орисю! Люблю я тебе, як свою душу! Досить не раз на мене всiлякоi гризоти та турботи паде, а як подумаю, що й ти мене любиш, що швидко моею будеш, то аж сили менi прибувае.

Орися(плаче). Ти так думаеш? А менi страшно та тужно. Ой господи, як тужно! Не раз i не два думка мене зносить, що марна наша любов, не бути нам у парi.

Олекса. А то чому?

Орися. Олексо! Хiба ж ти не знаеш мого тата?

Олекса. Та що, що вiн начальник? Овва, не така ще страшна персона.

Орися. Не те, що начальник. А ось те, що лютий вiн на тебе за отсю читальню. Господи, який лютий!

Олекса. То я мав би право на нього бути лютий за те, що нам без дання рацii шандарiв на читальню наслав, а потiм постарався о то, щоби староство ii розв’язало.

Орися. А ти тепер татовi на злiсть ось тут на майданi щонедiлi читальню робиш!

Олекса.

Ну, а що ж маемо робити? Хлопцi i дiвчата, ба й старшi люди засмакували в книжках i газетах, привикли до них. От ми собi i без читальнi щонедiлi сходимося i читаемо, балакаемо. І нинi зараз посходяться. І що нам твiй тато зробить?

Орися. Ей, Олексо! А ти б зважав троха на мене! Адже ж як ти будеш з моiм татом отак воювати, то тато (плаче) нi… нi… нiколи не вiддасть ме… ме… мене за тебе!

Олекса (обнiмае ii). Не бiйся, моя ясочко! Якось-то буде.

А вiд читальнi менi вiдступитися годi. Був чоловiк троха в школах, хоч i не в високих, був у вiйську, бачив дещо свiту, похопив дещо, як розумнiшi люди жиють i в бiдi рятуються, то грiх би був, якби я не старався i своiм сусiдам та товаришам тоту ж дорогу показати. А ти не бiйся. Твiй тато, чень, також чоловiк. Я його знав як доброго i чесного чоловiка, аж отсе нещасне вiйтiвство йому голову закрутило.

Орися.