Ляльковий дім (збірник)

(Хоче спуститися в сад, але спиняеться, побачивши Марту, яка входить з правого боку, з корзиною в руках.) Ось i ти, Марто!

Марта. Ах, це ти, Йогане?

Йоган. А ти вже в похiд так рано?

Mарта. Так. Ти почекай трошки, зараз, мабуть, прийдуть iншi. (Хоче йти налiво.)

Йоган. Слухай, Марто, ти завжди така зайнята i поспiшаеш?

Марта. Я?

Йоган. І вчора ти нiби уникала мене, – менi не пощастило i двох слiв з тобою сказати, – i сьогоднi…

Марта. Так, але…

Йоган. А колись ми з тобою були нерозлучнi… росли разом, грались…

Марта.

Ах, Йогане, з тих часiв багато води спливло…

Йоган. Що ж, якихось п'ятнадцять рокiв, не бiльше, не менше. По-твоему, я так дуже змiнився?

Марта. Ти? О, так, i ти теж, хоча…

Йоган. Що?

Марта. Нi, так, нiчого.

Йоган. Ти, здаеться, не дуже зрадiла, що я приiхав?

Марта. Я так довго чекала, Йогане… надто довго.

Йоган. Чекала? Щоб я приiхав?

Марта. Так.

Йоган. Навiщо ж менi, по-твоему, треба було приiхати?

Марта. Щоб спокутувати свою провину.

Йоган. Менi?

Марта. Хiба ти забув, що через тебе в ганьбi й злиднях померла жiнка? Забув, що з твоеi провини були отруенi кращi роки життя дiвчини-пiдлiтка?

Йоган. І це менi доводиться чути вiд тебе, Марто! Невже ж твiй брат нiколи…

Марта. Що?

Йоган. Невже вiн нiколи… Так, так, я хотiв сказати, невже в нього нiколи не знайшлося жодного слова на мое виправдання?

Марта. Ах, Йогане, ти ж знаеш суворi правила Карстена.

Йоган. Гм… звичайно, звичайно, я знаю суворi правила мого давнього друга Карстена.

Але тут… Ну гаразд. Я тiльки-но говорив з ним. Вiн, здаеться, помiтно змiнився.

Mарта. Що це ти! Карстен завжди був чудовою людиною.

Йоган. Я не про те… Ну гаразд, облишмо це… Гм… Тепер я розумiю, як ти на мене дивилась. Ти чекала повернення блудного сина.

Марта. Слухай, Йогане, я скажу, як я на тебе дивилась. (Вказуючи рукою в садок.) Бачиш, з ким грае Улаф? Це Дiна. Пам'ятаеш той безладний лист, який ти написав менi перед вiд'iздом? Ти просив мене вiрити в тебе.

І я вiрила, Йогане. Все те погане, про що тут потiм ходили чутки, я приписувала помилцi, легковажностi, а не лихiй волi…

Йоган. Як це розумiти?

Mарта. О, ти, напевне, розумiеш мене. І нi слова бiльше про це. Поiхати звiдси тобi треба було неодмiнно, щоб почати нове життя. А я, твоя подруга з дитячих лiт, замiнила тебе тут. Я прийняла на себе обов'язки, про якi ти забув або яких не мiг виконати. Я кажу тобi це, щоб ти хоч у цьому не дорiкав собi.