Ляльковий дім (збірник)

Я хочу сама прокласти собi шлях. І там менi це вдасться. Тiльки б вирватися звiдси! Ах, цi дами!.. Ви не знаете!.. Вони теж написали менi сьогоднi… Умовляли мене цiнити щастя, яке менi випало, пояснювали, яку великодушнiсть вiн виявив. Обiцяли завжди пильнувати мене, щоб я була гiдна цього всього. Мене жах бере, як подумаю про всю цю благонравнiсть!

Йоган. Скажiть менi, Дiно, ви тiльки через це й хочете iхати? А я для вас нiчого не означаю?

Дiна. Нi, Йогане, ви для мене найдорожчий на свiтi.

Йоган. О Дiно!

Дiна.

Усi кажуть, що я повинна вас ненавидiти i зневажати, що це мiй обов'язок, але я не розумiю, чому це я повинна, i нiколи не зрозумiю.

Лона. І не треба, дитино моя!

Mарта. І не треба. А треба вийти за нього замiж.

Йоган. Так, так!

Лона. Що? Ну, дай я розцiлую тебе, Марто! Цього я вiд тебе не сподiвалась.

Марта. Ще б пак! Я й сама цього не сподiвалась. Але колись же мусив статися в менi цей перелом. О, як нас калiчать усi оцi забобони i звичаi! Повстань проти них, Дiно! Виходь за нього замiж.

Хай станеться хоч що-небудь наперекiр усiм цим правилам i звичаям!

Йоган. Що ви скажете, Дiно?

Дiна. Так, я хочу бути вашою дружиною.

Йоган. Дiно!

Дiна. Але спочатку я хочу попрацювати, добитись чого-небудь, бути чимось сама по собi, ось як ви. Я не хочу бути якоюсь рiччю, яку беруть.

Лона. Правильно, так i повинно бути!

Йоган. Добре, я буду чекати i сподiватись…

Лона. І дочекаешся свого, хлопче! А тепер час на корабель!

Йоган. Так, на корабель! Ах, Лоно, сестро дорога, ще одне слово… (Вiдводить ii в глиб сцени i жваво про щось розмовляе з нею.

)

Марта. Дiно, щаслива… дай поглянути на тебе, поцiлувати тебе ще раз… востанне!

Дiна. Нi, не востанне. Тiтонько, мила, люба, ми ще побачимось.

Марта. Нiколи! Обiцяй менi, Дiно, нiколи бiльше сюди не повертатися. (Хапае ii заруки i дивиться на неi.) Тебе чекае щастя, дорога моя… там, за морем. О, як часто в години шкiльних занять тягло мене туди!.. Як там мае бути добре! Там i обрii ширшi, i небо вище, нiж у нас тут, i дихати вiльнiше!

Дiна.

Ах, тiтонько! Коли-небудь i ти до нас приiдеш.

Mарта. Я? Нiколи, нiколи! Тут у мене е свое маленьке життеве покликання. І тепер, сподiваюсь, менi пощастить здiйснити те, для чого я створена.

Дiна. Я просто не можу собi уявити, як це ми з тобою розлучимось.

Марта. О Дiно, людина може багато з чим розлучитись. (Цiлуе ii.) Тiльки не дай тобi Боже цього зазнати, люба дитино! Обiцяй менi зробити його щасливим.

Дiна.