Ляльковий дім (збірник)

Добре, робiть, як знаете… Коли прийде час, я сам… (Причинивши дверi.) А, ви тут? Слухай, Марто, треба тобi трохи причепуритись, та й Беттi скажи теж. Звичайно, не треба нiякого особливого параду. Хай буде тiльки мило, вишукано, по-домашньому. І швиденько.

Лона. Не забудь ще про жвавий i щасливий вираз обличчя, Марто! І щоб очi дивилися весело.

Бернiк. І Улаф нехай спуститься сюди. Треба, щоб вiн був коло мене.

Лона. Гм… Улаф…

Mарта. Добре, я скажу Беттi. (Виходить налiво.)

Лона. Отже, настав час твого трiумфу.

Бернiк (схвильовано ходить вперед i назад). Так, настав.

Лона. Уявляю, якою щасливою й гордою людина почувае себе в такий час.

Бернiк (спиняеться i дивиться на неi). Гм!

Лона. Кажуть, усе мiсто буде iлюмiноване.

Бернiк. Так, щось таке вони надумали.

Лона. Усi спiлки прийдуть зi своiми прапорами. Твое iм'я палатиме вогненними буквами. А вночi у всi кiнцi полетять телеграми: «Оточений щасливою сiм'ею, консул Бернiк, одна з пiдпор суспiльства, приймав вiд своiх спiвгромадян заслуженi знаки поваги й почестi».

Бернiк. Так, усе це буде. Почнуть кричати «ура», натовп буде захоплено викликати мене з цих дверей на терасу, i менi доведеться виходити, уклонятись i дякувати.

Лона. О, доведеться!

Бернiк. А по-твоему, я можу почуватися щасливим у цю мить?

Лона. Нi, не думаю, щоб ти мiг почуватися цiлком щасливим.

Бернiк. Лоно, ти вiдчуваеш до мене презирство?

Лона. Ще нi.

Бернiк. І ти не маеш, не маеш права на презирство до мене! Лона, ти не можеш зрозумiти, який я безмежно самотнiй серед цього суспiльства з його вузькими поглядами, перекрученими поняттями! Рiк у рiк менi доводилося знижувати своi вимоги до гiдноi мети життя.

Я нiби й багато зробив, а насправдi що? Так, лише дещо, дрiбницi. Та iншого, кращого тут i не стерплять. Якби я спробував хоч на крок випередити погляди i прагнення, якi панують тут у суспiльствi, – моiй владi кiнець. Чи знаеш ти, що таке, власне, ми, так званi пiдпори суспiльства? Ми – знаряддя його, i бiльше нiчого.

Лона. Чому ти побачив це тiльки тепер?

Бернiк. Тому що я багато передумав останнiм часом… вiдколи ти приiхала… i особливо сьогоднi ввечерi… О Лоно, чом не знав я тебе як слiд… тодi… в давнi часи?

Лона. Ну а якби знав?

Бернiк. Нiколи б я тебе не вiдпустив! А коли б ти була зi мною, я не став би тим, що я е.

Лона. А ти не думаеш про те, чим могла б стати для тебе та, яку ти обрав замiсть мене?

Бернiк.