Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник)

Вiн – гамiр перед входом до глибокоi тишi справжнiх конфлiктiв. Здаеться, нiби всiм досi важко було говорити про тих двох, аж iдеться-таки про них; iз третiм, саме тому, що вiн несправжнiй, легко впоратися, кожний на таке здатний. Вiд самого початку в iхнiх драмах помiтно, що вони нетерпляче ждуть третього, не можуть дочекатися його. Тiльки-но вiн з'являеться, все йде добре. Але як нудно, коли вiн запiзнюеться, просто-таки нiчого не вiдбуваеться, все зупиняеться, гальмуеться, чекае. А що, якби все так i застрягло? Що, пане драматургу i ти, так добре обiзнана з життям публiко, якби вiн запався крiзь землю, той гульвiса або зухвалий молодик, перед яким, немов замок перед злодiйською вiдмичкою, не встоiть жодне подружжя? Що, якби його, наприклад, дiдько вхопив? Уявiмо, що так i сталося б.

Тодi в театрах раптом утвориться неприродна порожнеча. Їi обгородять, як небезпечну яму, i тiльки мiль iз бар'ерiв верхнiх ярусiв розлiтатиметься по тiй безглуздiй пустцi. Драматурги вже не розкошуватимуть у кварталах заможних вiлл. Усi офiцiйнi вивiдувачi шукатимуть по цiлому свiтi незамiнного, який, власне, i був самою дiею.

А тим часом вони живуть серед людей, не тi «третi», а двое, про яких можна розповiсти неймовiрно багато, а проте ще нiчого не сказано, хоча вони мучаться, дiють i не можуть дати собi ради.

Смiшно. Я сиджу тут у своiй комiрчинi, я Брiге, менi вже двадцять вiсiм рокiв, i про мене нiхто не знае. Я сиджу тут, i я нiщо. А проте це нiщо починае думати i жуе на шостому поверсi, в сiрому паризькому надвечiр'i, таку думку:

Чи можливо, думае воно, що все справжне й важливе ще не побачене, не усвiдомлене й не сказане? Чи можливо, що тисячолiття, данi нам, щоб дивитися, розмiрковувати й записувати, ми прогайнували, як шкiльну перерву, коли iли свiй бутерброд i яблуко?

Так, можливо.

Чи можливо, що, незважаючи на винаходи й поступ, на культуру, релiгiю i фiлософiю, ми лишилися на поверхнi життя? Чи можливо, що навiть цю поверхню, яка все-таки щось важила, ми огорнули такою неймовiрно нудною матерiею, що вона стала, мов тi меблi в салонi, коли всi виiхали на лiто?

Так, можливо.

Чи можливо, що вся iсторiя людства витлумачена хибно? Чи можливо, що минуле викривлене, бо нам завжди розповiдають про маси, наче про якесь збiговисько багатьох людей, замiсть казати про одного, навколо якого вони товпилися, бо вiн був чужий iм i помирав?

Так, можливо.