Консуело

Ну, а якщо в менi немае цього внутрiшнього усвiдомлення, що я спiвав добре? Хiба ти не бачиш, що я страшенно незадоволений собою? Хiба ти сама не помiтила, що я був огидний? Хiба ти не чула, як кепсько я спiвав?

– Нi, тому що це не так. Ти був нi кращий, нi гiрший, нiж завжди. Хвилювання майже не вiдбилося на твоему голосi; втiм, воно ж швидко й розвiялось. І те, що ти добре знав, вийшло в тебе добре.

– А те, чого я не знав? – запитав Андзолето, спрямувавши на неi своi великi чорнi очi, пiд якими вiд утоми й прикростi з'явилися чорнi кола.

Консуело зiтхнула й, помовчавши трохи, мовила, цiлуючи його:

– А те, чого ти не знаеш, треба вивчити. Якби тiльки ти захотiв серйозно позайматися на репетицiях… Адже, пам'ятаеш, я тобi говорила… Але до чого докори, – треба скорiше виправити, що можна. Давай займатися хоч по двi години на день, i ти побачиш, як швидко ми з тобою переборемо всi труднощi.

– Хiба цього можна досягти за один день?

– Звичайно, нi, та не довше, нiж за кiлька мiсяцiв.

– Але ж я спiваю завтра й знову виступаю перед публiкою, що бiльше судить про мене за моiми вадами, нiж за достоiнствами.

– Але ця ж публiка помiтить i твоi успiхи.

– Хтозна! А що, коли вона ставиться до мене вороже?

– Вона вже довела тобi протилежне.

– Так! І ти вважаеш, що вона була до мене поблажлива?

– Так, любий, вважаю: там, де ти бував слабкий, публiка все-таки ставилася до тебе доброзичливо, а коли ти бував на висотi – вона вiддячувала тобi належним чином.

– Але, в очiкуваннi кращого, зi мною укладуть найжалюгiднiший ангажемент.

– Граф – сама щедрiсть, вiн не скупиться на грошi. До того ж хiба вiн не пропонуе менi стiльки, що ми обое зможемо жити бiльш нiж розкiшно?

– Прекрасно! Виходить, я, на твою думку, житиму твоiми трiумфами?

– А хiба я мало жила на твоi кошти?

– Тут справа навiть не в грошах. Нехай вiн менi платить небагато – це менi байдуже, але раптом вiн запросить мене на другi або на третi ролi.

– У нього немае нiкого пiд рукою на першi; вiн давно вже розраховуе на тебе й мае на увазi тiльки тебе. До того ж вiн дуже до тебе прихильний. Ти гадав, що вiн буде проти нашого шлюбу? Навпаки, вiн, очевидно, навiть бажае цього й часто мене запитуе, коли нарештi я запрошу його на весiлля.

– Он як! Чудово! Надзвичайно вдячний вам, пане графе!

– Що ти хочеш цим сказати?

– Нiчого.