Консуело

– Ну, а Корилла, цей скинутий тобою кумир, хiба вона не форсувала свого голосу, хiба не робила зусиль, якi було болiсно не тiльки слухати, але навiть бачити? Хiба вона була справдi захоплена пристрастю, коли ii пiдносили до небес?

– Саме тому, що я знаходила всi ii прийоми фальшивими, ефекти – огидними, а спiв i гру – позбавленими смаку й величi, я й була, так само як ти, переконана в тiм, що публiка розумiе не занадто багато, i вийшла на сцену так спокiйно.

– Ах, Консуело, люба, як ти ятриш мою рану, – важко зiтхаючи, проговорив Андзолето.

– Чим, мiй любий?

– І ти ще запитуеш! Ми помилялися з тобою, Консуело. Публiка все розумiе. Там, де бракуе знання, iй пiдказуе серце. Публiка – це дитя, вона хоче, щоб ii розважали й розчулювали. Вона задовольняеться тим, що iй дають, але тiльки покажи iй краще – вона зараз же починае порiвнювати й розумiти. Корилла фальшивила, у неi не вистачало дихання, але ще тиждень тому вона могла зачаровувати. З'явилася ти, i Корилла загинула; вона знищена, похована.

Якби вона виступила тепер – ii освистали б. Якби з'явився я з нею, успiх мiй був би так само запаморочливий, як тодi, коли я вперше спiвав у графа пiсля неi. Але поруч iз тобою я померк. Так мало бути, i так буде завжди. Публiцi подобалася мiшура, вона фальшиве камiння сприймала за коштовне й була ним заслiплена. Але ось iй показали дiамант, i вона вже сама не розумiе, як могли так грубо обманювати ii. Бiльше терпiти фальшивих дiамантiв вона не бажае й вiдкидае iх. У цьому ж бо, Консуело, й полягае мое нещастя: я – венецiанське скельце – виступив разом iз перлиною з дна морського…

Консуело не зрозумiла, скiльки було правди й гiркоти у словах ii нареченого. Вона приписала iх його любовi й на всi цi, як iй здавалося, милi лестощi, смiючись, вiдповiла усмiшками й поцiлунками. Вона запевнила Андзолето, що вiн перевершить ii, якщо тiльки захоче постаратись, i вiдродила в ньому мужнiсть, доводячи, що спiвати, як вона, зовсiм легко.

Вона говорила це щиро, бо для неi не iснувало труднощiв i вона не пiдозрювала, що праця для тих, хто ii не любить i в кого немае посидючостi, е головною й непереборною перешкодою.

Роздiл 19

Заохочуваний щиросердiстю Консуело й пiдступними порадами Корилли, що наполягала на його повторному виступi, Андзолето з жаром взявся за роботу й на другому поданнi «Гiпермнестри» набагато краще проспiвав перший акт. Публiка оцiнила це.