Консуело

Дiйсно, протягом декiлькох днiв обом коханцям довелося дорого розплачуватися за втрату, понесену публiкою в особi Консуело. Але iхня зухвала впертiсть перед бурею виснажила гнiв публiки, занадто лютий, аби бути довговiчним. Дзустiньянi пiдтримував Кориллу. З Андзолето справа стояла трохи iнакше. Пiсля багаторазових безуспiшних спроб запросити до Венецii нового тенора, – театральний сезон у цей час майже завершувався й ангажементи з усiма театрами Європи були вже укладенi, – графовi довелося залишити юнака як борця в цьому змаганнi мiж його театром i публiкою.

Репутацiя театру була занадто блискуча, щоб можна було втратити ii через того або iншого артиста; такi дрiбницi не могли знищити освячених часом традицiй. Всi ложi було абоновано на сезон. У них дами, так само як завжди, приймали гостей i так само, за звичаем, базiкали. Справжнi шанувальники музики якийсь час продовжували дутися, але iх було занадто мало, щоб це могло бути помiтно. Та зрештою й шанувальникам набридло злобувати. І одного прекрасного вечора Кориллу, яка виконала iз запалом свою арiю, було одностайно викликано слухачами. Вона з'явилася, тягнучи за собою Андзолето, якого зовсiм не викликали. Вiн, здавалося, скромно й боязко поступався милому насильству. Тут i на його долю випали оплески. А наступного дня викликали його самого. Словом, не минуло й мiсяця, як Консуело, що блиснула подiбно до блискавки на лiтньому небi, було забуто. Корилла робила фурор як i ранiше, але заслуговувала його, мабуть, iще дужче: суперництво додало iй вогню, а любов – почуття. Андзолето ж хоча й не позбувся своiх вад, зате навчився виявляти своi безперечнi достошства. До недолiкiв звикли, достошствами захоплювалися. Його чудова зовнiшнiсть зачаровувала жiнок, вiн став найбажанiшим гостем у салонах, а ревнощi Корилли надавали залицянням до нього ще бiльшу гостроту. Клоринда також виявляла на сценi своi здiбностi, тобто незграбну красу й непомiрно дурну чуттевiсть, що являла iнтерес для певного сорту глядачiв. Дзустiньянi, щоб забутися, – засмучення його було доволi серйозним, – зробив Клоринду своею коханкою, обсипав ii дiамантами, випускав на першi ролi, сподiваючись замiнити нею Кориллу, яку на наступний сезон було запрошено до Парижа.

Корилла ставилася без усякоi злостi до цiеi суперницi, що не являла для неi нi тепер, нi в майбутньому нiякоi небезпеки. Їй навiть робило приемнiсть висувати цю холодну, нахабну бездарнiсть, яка нi перед чим не зупинялася.