Консуело

Вiв розгульний спосiб життя; вступивши в конфлiкт iз чеською знаттю, двiчi потрапляв у полон, 1400 року був скинутий курфюрстами з iмператорського престолу. У боротьбi з великими феодалами намагався обпертися на нижче дворянство та городян. Змучений невдачами своеi полiтики, помер на початку гуситського повстання.] скинуто iз престолу й ув'язнено. Сигналом до повстання була страта Яна Гуса й Іеронiма Празького[106 - Іеронiм Празький (пом. 1416 р.) – учень i сподвижник Яна Гуса. Сприяв поширенню iдеi русизму за межами Чехii.

] – двох мужнiх чеських учених, якi прагнули дослiдити й пояснити таемницю католицизму. Їх було викликано на церковний собор[107 - iх було викликано на церковний собор… – Ідеться про Констанцький собор 1414—1418 pp., скликаний для лiквiдацii «Великого розколу» – одночасного перебування на папському престолi вiдразу двох або трьох пап – i для боротьби з гуситським рухом.], iм обiцяно було цiлковиту безпеку й свободу слова, а потiм iх засудили й спалили на багаттi. Це зрадництво й мерзеннiсть так обурили народне почуття честi, що в Чехii й у бiльшiй частинi Нiмеччини зараз же спалахнула вiйна, що тривала довгi роки. Ця кривава вiйна вiдома пiд назвою гуситськоi. Незлiченнi й жахливi злочини було вчинено з обох бокiв. Звичаi були жорстокi й безжальнi в той час по всiй землi, а полiтичнi розбрати й релiгiйний фанатизм робили iх iще бiльш лютими. Чехiя була для Європи уособленням жаху. Не буду хвилювати вас описом тих страшних сцен, якi тут вiдбувалися: ви й без того пригнiченi виглядом цiеi дикоi краiни. З одного боку – нескiнченнi вбивства, пожежi, епiдемii, багаття, на яких живцем спалювали людей, зруйнованi й оскверненi храми, повiшенi або кинутi в киплячу смолу священики й ченцi. З iншого боку – перетворенi на руiни мiста, спустошенi краi, зрада, неправда, звiрства, тисячi гуситiв, кинутих у рудники, цiлi яри, до краiв наповненi iхнiми трупами, земля, всипана iхнiми кiстками й кiстками iхнiх ворогiв. Лютих гуситiв довго ще не вдавалося здолати, з почуттям жаху ми й тепер вимовляемо iхнi iмена. А тим часом iхнiй патрiотизм, iхня непохитна твердiсть, iхнi легендарнi подвиги мимоволi пробуджують у глибинi душi чуття гордостi й захоплення, i молодим умам, подiбним до мого, часом бувае важко приховати цi почуття.

– А навiщо iх приховувати? – наiвно запитала Консуело.