Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Але нiчого не спадало. Льоха тiльки йому накиринила на бiлий рушник.

А пiп швидко звiнчав молодих, аби Василь часом не роздумав i не забрав золотi назад.

Довелося багацькому синовi прожити зi свинею все життя!

Заморське яйце

Одного разу, ще в давнi часи, жив собi багатий – пристрасний коняр. Як тiльки почуе про гарного коня, зразу мчить туди, щоб придбати для своеi стайнi. Єдина його мрiя – мати таких коней, яких ще нi в кого нема. То ж i вештався цiлими днями по ярмарках, аби не прогавити доброi нагоди.

От якось цей завзятий коняр приiхав до мiста. Помiтив його бiдний селянин, який принiс на продаж баклажани. Тодi ще такi овочi були рiдкiстю. І селянин вирiшив покепкувати з багача. Зняв з голови крисаню i низько поклонився:

– Маю для вас, паночку, товар.

Багач зупинився i витрiщив очi на рiдкiснi овочi:

– Чим це ти торгуеш?..

– Торгую я заморськими яйцями, з яких вилупляються лошата. Та такi красивi, яких нi в кого ще нема!

– Ти диви! – здивувався завзятий коняр.

Бачить селянин, що багач не вельми на розум багатий, та й каже:

– Слухайте сюди… Покладете оце яйце в решето, самi сядете на нього i будете сидiти, поки лоша не вилупиться.

– І довго треба на ньому сидiти?..

– Три тижнi, не бiльше.

Почухався в лисину багач:

– А чи не може хтось iз слуг на ньому сидiти?..

– Чому нi? Але в такому разi вилупиться лише нiкчемна шкапа.

Зiтхнув багатiй i вибрав якнайбiльший баклажан.

– Що просиш за це?

– Сто талярiв, нi шеляга менше.

– То дорого! – скривився багач.

– Зате через рiк ви будете мати такого коня, що й пiд цiсаря не стидно!

– Гаразд, одне яйце беру, – заквапився коняр. – Якщо вилупиться з нього таке лоша, як кажеш, то я у тебе цiлий вiз оцих яець куплю.

Повернувся багатiй додому, звелiв наймичцi принести до його спальнi решето й вистелити його гусячим пухом. Потiм обережно поклав на м’яке дно заморське яйце i сiв, як квочка на сiдало.

– Тепер ще обклади мене зi всiх бокiв подушками i перинами, бо менi тут довгенько сидiти, – сказав багач оторопiлiй наймичцi.

– Будеш приносити менi iсти й пити. І нiкого не впускай! Говори всiм, що я занедужав.

Сидить багач на решетi тиждень, сидить другий та все прислухаеться, чи не чути iржання лошати… Минув i третiй тиждень – не подае голосу лоша!

«Не обдурив мене той хлоп? – стривожився багач. – Почекаю день-два…»

Але й за три днi не висидiв лошати.

Розсердився багач, вхопив овоч, вибiг на город i з усiеi сили вдарив ним об землю.