Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

А пiд головкою капусти саме сидiв заець. Сполоханий, вiн метнувся вбiк i щодуху дременув у поле!

А багач подумав, що то i е лоша, та й стрiмголов кинувся за ним. Але куцохвостий уже зник з очей.

Багач схопився за голову:

– Такого коника я втратив!

Потiм довго никав по всiх ярмарках, сподiваючись зустрiти селянина з дивовижними заморськими яйцями. Та марно! Хитрий селянин, видно, намагався не потрапляти вже йому на очi…

Циган, пан i киселиця

Жив собi циган, що не мiг наiстися. І голод вiчно ходив з ним, як торба з жебраком.

– Що варили, кумо, на обiд?

– Варила киселицю.

– Що за киселиця? Ще нiколи такого не iв.

Кума налила миску киселицi, поставила перед ним на стiл. Циган усе вихлебтав, нiби оком клiпнув. Вилизав миску i схопився:

– Бiжу додому й скажу жiнцi, най менi зварить цiлий баняк киселицi.

Спiшить циган дорогою i, щоб не забути, все повторюе: «Киселиця, киселиця…» А надворi саме пiшов дощ – всюди таке болото, що ноги загубиш.

– Най тебе шляг трафить! Таке смачне слово випало з рота у гидке болото!

Бабраеться в болотi, а слова як нема, так нема. На те над’iхав якийсь пан. Зупинив бричку i питае:

– Що ти, цигане, шукаеш?

– Ади, паночку, загубив три кавалки золота.

Пан почув про золото i почав трястися, наче у пропасницi. Злiз iз брички й теж почав шукати. Рачкуе разом з циганом, мiсить оте болото, цiдить його крiзь пальцi. Вимастився, як чорт, тiльки очi та зуби блищать.

– Ти, дурний цигане, збрехав! Тут нiякого золота нема, бо ми, ади, вже з цього болота зробили киселицю.

– О-о-о, киселиця, киселиця! – затанцював циган у болотi. Схопив те слово в зуби i побiг додому.

Пан стояв, як дурень, i клiпав очима.

Циганська манта

Старий циган iз сином дiстали десь дорогi чоботи. Пiшли за село i оглядають iх. А на бричцi iхав пан i спитав:

– Звiдки у вас такi файнi чоботи?

– Нам дала манта, – вiдповiв старий циган.

– Покажiть менi вашу манту, – попросив пан. – Я заплачу.

– Та ми й задармо покажемо, – говорить старий циган. – Синку, побiжи та принеси. Ти легший вiд мене.

– Я за цiлий день стiльки находився, та ще й за мантою так далеко йти, – мало не заплакав циганчук.

Випряг тодi пан коня з брички.

– Сiдай, – каже, – та швидко вертайся.

Сiв циганчук на коня.

– А вам яку манту принести – малу чи велику? – спитав.