Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Був такий череватий, що своiх колiн уже не бачив. А в тому ж селi жив бiдний хлоп Лесько, смiхар на весь свiт. Бувало, як щось скаже, то люди рачки лазять вiд смiху.

Якось Лесько здибався з Амбросiем, змiряв його очима вiд голови до нiг i ткнув пальцем у товстий живiт:

– Ти за тиждень народиш теля!

– Жартуеш, Леську…

– Нi, бiгме.

Прийшов Амбросiй додому, та такий сумний, нiби його десь обiкрали. Говорить до жiнки:

– Сказав Лесько, що через тиждень народжу теля.

– Це може бути, чоловiче.

Багач iз багачкою зажурилися. Люди ж смiятимуться з них, не дадуть дороги перейти: ади, Амбросiй, що теля вродив!

Жiнка побiдкалася й каже:

– Іди, Амбросiю, геть вiд хати. Тiкай у лiси, аби нiхто нiчого не бачив.

– Добре, пiду.

Багач встав удосвiта, поклав хлiба й солонини в торбу, вирушив у дорогу. Блукав лiсами-нетрями, ховався в ярах, спав у норах. Шiсть днiв так ним носило, аж пiдошви вже повiдпадали. Сьомого дня знайшов на галявi цiсарський карабiн i чоботи, в яких ще були ноги.

«Ади, – подумав багачисько, – вовки з’iли шандаря. Та буду мати чоботи!»

Узяв чоботи в торбу й пiшов далi.

Настала нiч. Край лiсу надибав на хату. Постукав у шибку:

– Пустiть заночувати!

Господар питае:

– А ти хто будеш?

– Подорожнiй.

– Куди йдеш?

– До Коломиi корову купувати.

– Заходь.

Йому дали вечеряти, а потiм постелили коло припiчка, щоб не змерз. Багач позiхнув i придушив кота. Так хропiв, аж пси за вiкном гавкали.

А тiеi ночi у господаря вположилася корова. Щоб телятко зiгрiлося трохи, внесли його до хати. Воно стало помалу ходити. Над ранок уздрiло босi ноги Амбросiя i почало лизати. Багач з того прокинувся й витрiщився на нього.

«Ади, яку теличку я народив», – подумав. Схопився за живiт i вибiг iз хати – нiби його хтось вимiв. Так тiкав, що мало п’яти не загубив.

Телятко знайшло торбу, з якоi стирчали шандаревi чоботи, i взялося лизати халяви.

Газдиня, як побачила, що телятко лиже чоботи з ногами, сплеснула в долонi й закричала не своiм голосом:

– Уставай, чоловiче, бо наше теля з’iло подорожнього!

Господар протер очi.

– Упали, жiнко, ми в бiду, як голий у кропиву. Теля iсть людей! Його треба позбутися.

– Вiдведи в лiс вовкам, – порадила жiнка.

Чоловiк закинув телятко на плечi й вiднiс у темну хащу.

А в той час багачисько, радий i веселий, вернувся додому.