Чортів млин: Казки про чортів

Видите, як тяжко й виговорити – «двадцять п’ять синiв», а подумайте собi, як тяжко такiй купi дати щодня iсти, постаратися, аби те чи iнше не ходило голе, аби не лишилося вiчним дурнем, аби знало читати й писати – досить думок для одного вiтця. Скiльки мае бити собою чоловiк, у котрого так багато дiтей! Правда й те, що у такiй родинi е на кого подивитися, та й робота спориться, де до неi вiзьметься аж двадцять п’ять пар рук!

Та доста й того, що не нарiкав нi той чоловiк на своiх синiв, не нарiкали i сини на свого вiтця.

Жили собi у мирi та злагодi.

Хлопцi пiдросли i дали собi слово, що всi двадцять п’ятеро поженяться разом, вiзьмуть дiвок iз одноi хижi – з такоi, де буде не менше й не бiльше, як двадцять п’ять сестер. І ще по-братерському домовилися, що будуть брати дiвок з вiдповiдним вiком – кажiм так: найнижче, аби наймолодша випала наймолодшому.

Коли вирiшили се, пiшли до свого нянька. Заговорив за братiв найстарший:

– Няньку солоденький, ми хочемо женитися, але за одним разом, на однiм весiллi, та й хочемо взяти собi дiвок iз такоi хижi, де живе не менше i не бiльше, як двадцять п’ять сестер.

Ми самi не годнi розiйтися по цiлому свiту в двадцять п’ять сторiн, а тому просили нянька, аби був такий добрий i пiшов один глядати чоловiка, у котрого було би двадцять п’ять дочок на вiдданнi. Ми знаемо, що то нелегке дiло – найти двадцять п’ять сестер пiд одною стрiхою, що доки найдеться десь таке гнiздо, доведеться змiряти не одну дорогу. Та радимо няньковi взяти у мандрiвку пару залiзних постолiв i повну тайстру грошей.

– Дорогий мiй синку, я радо вчиню те, що вiд мене просите, i, може, й пощастить найти вам двадцять п’ять сестер пiд одною стрiхою. Але мусите терпiти i чекати, скiльки буде треба, бо чоловiк i сам не знае, коли вернеться з такоi дороги.

Сини залишилися, а старий пустився у далекий свiт. За рiк сходив усi краi вздовж i впоперек, але, чи повiрите менi, нiде не знайшов стрiхи, пiд котрою було б якраз двадцять п’ять дiвчат. Траплялося йому найти хату, навiть не одну, де жило двадцять три або двадцять чотири сестри, а от на двадцять п’ять – нiде не мiг надибати.

Мандруючи по свiту, той чоловiк витратив повну тайстру грошей i сходив залiзнi постоли. Засмучений, рушив додому. Ішов, iшов – i по дорозi ще завернув у одне село. То було в недiлю, i неборак подумав собi, що хоч посидить iз людьми. Зайшов до корчми й на останнi грошi узяв поiсти i випити.

Розвеселивши трохи тiло й душу, пiшов чоловiк далi.