Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Другого дня вранцi прокидаеться царiвнин чоловiк, аж нема нi жiнки, нi палацу, нi персня – нiчого нема, тiльки стовп стоiть. Хотiв вийти – дверей нема. Полапав вiн одну стiну, полапав другу – не можна вийти; тiльки вiконце маленьке пущено. Живе вiн, бiдний, там, нiхто йому iсти не дае. Там би вiн i вмер, i пропав, якби не собачка та кiт, бо й вони в тому стовпi зосталися i можна iм вилазити в те вiконце. От собачка побiжить у поле, украде з торби в якого хлiбороба шматок хлiба та й принесе, а котик вiзьме в зуби, полiзе до вiконця i вiддасть йому.

– А що, – каже, – е в нашого хазяiна хлiб, ходiм за море, може, як-небудь добудемо перстень.

– Ходiм! – каже кiт.

От пiшли. Бiжать та й бiжать, прибiгають до моря. Сiв котик на спину собацi та й поплили. Довго плили i таки добились до берега. Вийшли на берег, погрiлись трохи на сонцi, а котик i каже:

– Ти, – каже, – зостанься над морем, а я побiжу до палацу. Як я добуду персня, то бiгтиму щосили сюди, щоб зараз i назад, а то щоб ще й не наздогнали.

– Добре, – каже собачка. – Іди ж ти до палацу!

От котик побiг. Бiжить та й бiжить, бiжить та й бiжить, i не вiдпочива, та все бiжить. Коли дивиться – аж стоiть палац i коло нього варта. От той котик прибiг у двiр i бiгае. Пiдiйшла та царiвна пiд вiкно, дивиться, аж кiт ходить по двору. Вона взяла його й пустила в свiтлицi. Тиняеться той котик по свiтлицях та все придивляеться, де царiвна перстень ховае… Як доглядiвся, дiждався, що всi полягали спати, ухопив перстень та й побiг.

От перепливали вже вони й море, скоро й берег, собака й питае котика:

– А що, держиш персня?

Кiт мовчить, бо перстень у нього в ротi. А собака таки не покидае свого:

– Скажи, я тебе питаю, чи ти держиш персня? А то я тебе в море скину, коли не скажеш.

Мовчить кiт, а собака так розсердивсь:

– Ну, не кажеш – оце ж кидаю!

Кiт злякався та:

– Держу!

А перстень бульк у море! Мовчить тодi кiт, знову нiчого не каже.

Перепливли через море, повиходили, кiт i напався на собаку.

– Такий-сякий! Через тебе я персня впустив! Нащо ти мене допитував! Тепер лiзь у море, шукай персня! Як хочеш, а лiзь!

Полiз собака – бродив-бродив, бовтавсь-бовтавсь – нема. Почали вони вельми сваритися з котиком. А далi й кажуть:

– Будемо ходити понад морем та питати, може, хто знайдеться такий, що нам його дiстане з моря.