Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

От вони погрiлись трохи на сонцi та й пiшли понад морем. Кого зустрiнуть, кого побачать – усе розпитують, чи не може вiн дiстати перстень iз моря, або чи не знае такого, щоб мiг дiстати: нiкого такого не напитають. А кiт i каже:

– Знаеш що? Ходiм понад берегом та вiзьмемось до жаб та до ракiв.

– Добре, – каже собачка, – ходiм!

От i пiшли. Знайдуть оце жабу й питають:

– А що, винесеш нам iз моря перстень? Винось, а то вб'емо.

Яку пiймають, то вона iм i каже:

– Я знаю, де ваш перстень.

Вони пустять ii, то вона собi й попливе, а про перстень i нi гадки. То жаби боялись iх, а то вже й перестали. Котра попадеться, то зараз i каже: «Принесу перстень», вони ii й пустять. От iдуть вони увечерi понад морем, аж дивляться – жабеня скаче. Вони пiймали його та й питають:

– Ти знаеш, де в морi лежить перстень?

– Не знаю… квак, квак!

– Як ти не знаеш, то ми тебе вб'емо.

І почали те жабеня душити. Стара жаба побачила, вилiзла з води, та така здорова, як вiдро, та й каже:

– Не бийте моеi дитини: я вам iз моря винесу ваш перстень.

– Добре, – кажуть, – ми його будемо держати, аж поки ти нам принесеш; як принесеш, тодi його пустимо.

Пiрнула та жаба в море, знайшла перстень, вiддала iм. Вони перстень узяли, пустили те жабеня i побiгли до стовпа. Прийшли до свого хазяiна, аж вiн уже весь хлiб поiв; уже два днi i кришки в ротi не було, – такий сухий став, як скiпка. Зараз котик подерсь до вiконця, вiддав йому той перстень.

– Перенесiть цей стовп назад туди, де й був, i щоб був знову з нього палац, а в ньому моя жiнка й мати.

Тiльки сказав – так усе й зробилося. Жiнку ж вiн прогнав, а сам там живе з матiр'ю, з котиком та з собачкою.

Яйце-райце

Колись була птиця жайворонок царем, а царицею – миша, i мали вони свое поле. Посiяли на тiм полi пшеницю. Як уродила iм та пшениця – давай вони зерном дiлитися.

– Нехай менi буде!

А жайворонок каже:

– Нехай менi!

Думають вони: що тут робити? Пiшли б позиватися, та немае старших за них: немае до кого йти позиватися. Потiм миша каже:

– Ну, я краще його перекушу.

Цар на це дiло згодився. Миша тiльки взяла зерно в зуби та в нору й побiгла. Тут цар-жайворонок збирае всiх птиць, щоб звоювали царицю-мишу, а цариця-миша скликае всiх звiрiв, – i почали вiйну.