Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Як вийшли в лiс, – то що звiрi хочуть яку птицю розiрвати, то вона на дерево; а птиця як вiзьме, лiтаючи, бити звiрiв… Так билися цiлий день, а потiм увечерi сiли всi спочивати. Коли цариця оглядiлась, – аж немае на вiйнi комашнi! Тодi вона звелiла, щоб конче була на вечiр i комашня. Коли це приходить i комашня. Цариця й загадала iй, щоб вона вночi полiзла на дерева i за одну нiч повiдкушувала птицi пiр'я коло крил.

На другий день, тiльки що розвиднiлось, цариця кричить:

– Ану, вставайте воюватися!

Птиця що пiдiйметься, то й упаде на землю, – там звiр ii i розiрве.

Отак цариця-миша звоювала царя-жайворонка.

А один орел бачить, що лихо, сидить на деревi i не злiтае. Коли тут iде стрiлець, побачив, що орел сидить на деревi, – як поцiлиться на нього. А той орел так просить його:

– Не бий мене, голубчику, я тобi у великiй пригодi стану!

Стрiлець удруге нацiливсь, вiн ще його просить:

– Вiзьми краще мене та вигодуй, то побачиш, в якiй я тобi пригодi стану!

Стрiлець ще намiривсь, утрете; орел знов його почав просити:

– Ей, голубчику-братику! Не бий мене та вiзьми до себе, – я тобi в пригодi стану!

Стрiлець повiрив йому: полiз, зняв з дерева та й несе його додому.

А орел йому й каже:

– Принеси мене до своеi хати та годуй мене м'ясом доти, поки в мене крила повiдростають.

А в того чоловiка було двi корови, а третiй бугай. Вiн зараз i зарiзав йому одну корову. Орел ту корову за рiк iз'iв та й каже тому чоловiковi:

– Пусти мене, я полiтаю: побачу, чи вже вiдросли крила.

Той чоловiк i випустив його з хати. Орел лiтав, лiтав та й прилетiв опiвднi до того чоловiка, каже йому:

– Ще в мене мала сила, – зарiж iще одну корову!

Той чоловiк послухав його та й зарiзав. Орел iз'iв ii за рiк. Та знову – як полетiв… Пролiтав мало не цiлий день; увечерi знову прилiтае та й каже йому:

– Зарiж iще й бугая!

Той чоловiк думае: «Що тут робити – чи зарiзати, чи нi?» А потiм i каже:

– Бiльше пропало, нехай i це пропадае!

Узяв та й зарiзав йому бугая.

Орел з'iв i того бугая таки за рiк, а потiм як полетiв, то лiтав так високо – аж пiд хмарою. Коли це прилiтае та й каже тому чоловiковi:

– Ну, спасибi тобi, чоловiче: вигодував ти мене, тепер же сiдай на мене.

Той чоловiк питаеться:

– Що з того буде?

А вiн йому:

– Сiдай!

Той i сiв.

Орел його понiс аж пiд хмару, а потiм i пустив додолу.