Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

– Ну, тепер маеш одного сина, пришли до мене на службу, я йому заплачу великi грошi, а як не пришлеш, то тепер роздеру на пiр'я, що з тебе i звання не стане.

Ну, той пiдписався:

– Пошлю, – каже.

Ну, тепер дае йому змiй шовкового клубка i каже:

– Куди буде той клубок котитися, туди твiй син хай iде.

Прийшов стрiлець додому, сiв коло стола та й журиться. А його жона каже:

– Чого, старий, зажурився?

– Єдиного сина, – каже, – дождалися, та й того треба лихiй силi посилати на службу.

Тодi дав йому клубочка та й каже:

– На, сину, куди буде клубочок котитися, туди й ти iди за ним i не дивися нi на людей, нi на ворони, нi на сороки, тiльки дивися на цей клубочок, куди вiн котиться.

Прилетiв змiй додому та й каже жонi своiй i дiтям, а в нього було три дочки:

– Ну, – каже, – побилися ми з стрiльцем. Приiде до нас на службу парубок. Як тiльки чогось не зробить, так я його зараз вб'ю i обiд з нього зроблю.

То батько розумний, мати розумна, а менша дочка i ще розумнiша була, – знала, на чiм свiт стоiть.

Не вспiв сказати батько, а вона вже й знае, що йде той хлопець. Пiшли вони всi трое купатися в море, та на вiддалi одна вiд одноi…

А той парубок задивився на ворони i на сороки i клубочка загубив i став на багнi, на такому болотi, що й не чув зроду, i плаче. А менша дочка серце мала дуже добре, вже й прилетiла i каже:

– Нащо ти задивився i спустив клубочка – свою дорогу? Тепер сiдай на мене.

А вона крила мае. Сiдае той на неi, як на коня.

Вона свиснула раз, в другий раз, клубочок йому звився знову у руки.

– Знай, – каже, – Петрусю, бережи свого клубочка, бо я знаю, куди ти йдеш, бо йдеш ти до мого отця.

Тодi покинула вона його i полетiла до моря. А вiн йде дорогою, знову дорога стала йому вимощена, вона йому так зробила. Іде вiн понад морем, купаються вони. Вiн пiдкрався i в тоi меншоi одяг забрав. Тi двi старшi сестри з тоi смiються, а вона плаче.

– Ей, – каже, – як у Бога вiруеш, вiддай менi той одяг, я тобi у великiй пригодi стану, бо я знаю, що ти iдеш до мого отця на службу.

Як прийдеш до отця, то зайди потiм до моеi хати, я тобi щось пораджу.

Петрусь вiддав iй одежу. Приходить до палацу змiiного, а змiй живе, як i всi люди. Заходить вiн у палац.

– Ну, – каже змiй, – здрастуй, що ти прийшов?

– Прийшов, – каже, – прошу пана, до пана.

– Іди ж ти, – каже, – на кухню i проживай.

От вiн повечеряв i заходить до неi, до тоi панянки.