Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

– Знаеш, – каже вона, – щоб тобi батько не загадав зробити, то прийдеш до мене у пiзнiм часу, щоб батько не знав, то я тобi буду помагати.

Приходить вiн на другий день до змiя, той йому i каже:

– Іди ти на цiлий день спати, а на нiч на роботу ставатимеш, я тобi буду загадувати.

Пiшов той. Вечором змiй каже йому:

– Знаеш ти що? Ти прийшов до мене на службу, я тобi буду загадувати роботу. Іди ж ти менi – бач отой лiс? – щоб ти його викорчував за нiч i дрова у костри склав, купця знайшов, спродав i грошi менi принiс.

А скоро ти не зробиш, то мiй меч, а твоя голова з плеч. Ну, що ж, малий, зробиш?

– Зроблю, – каже.

– Я тобi заплачу триста талярiв.

Тодi йде вiн до неi, до тоi панянки.

– А що, – питае, – казав батько?

– Казав, – каже, – щоб я лiс вирубав, у костри щоб склав, продав i грошi йому вiддав. А де ж менi за нiч оце встигнути?

– Не журися, – каже, – Петрусю, лягай спати, я постараюся тобi все зробити.

Вона його покохала та й – жалiе. Вiн лiг спати. Вона вилiтае у глуху нiч в лiс.

Свиснула раз, удруге, в третiй раз свиснула. Тодi дияволи налетiли, та стiльки iх, що й лiс укрили.

– Ти чого, панно, нас потребуеш?

– Потребую, – каже, – постарайтесь, щоб лiс вирубати за нiч, дрова у костри скласти, купця знайти, продати i грошi менi принести.

– Добре, панно, – кажуть, – постараемося.

– Змилуйтеся, – каже, – старайтесь, як можна, я вам буду вдячна.

Тi зрубали, продали i грошi принесли до свiта. Сплянтували (розрiвняли) лiс, плянту зробили, що й кореня не видно.

Тодi будить вона його рано i каже:

– На грошi батьковi моему, i як буде питатися, хто зробив, хто помагав, кажи: хто зробив? Я, а помагали батько, мати, брати, сестри.

Пiшов. Питае змiй:

– Хто помагав?

– Батько, мати, родичi.

– Брешеш, – каже.

– Нi, – каже, – ти сам, пане, брешеш, бо ти менi загадав – я мусiв старатися.

– Як? – каже. – Його рокiв двадцять треба рубати, а ти то зрубав за нiч?

– А нащо, – каже, – пан загадав менi? Я мусiв старатися.

Той йому одказуе:

– Ну, – каже, – коли ти так постарався, щоб ти менi ту нiч зорав тее поле, щоб пшеницю засiяв, щоб пшениця за нiч уродила, щоб ти ii зжав, склав у копи, знайшов купця, продав i грошi менi принiс i щоб сказав, скiльки кiп маеш, щоб змолов i щоб сказав, скiльки дае копа, щоб принiс менi на пробу пшеницi.

Тодi приходить Петрусь знову до тiеi панянки.

– А що, – каже, – казав батько?

Вiн розказав iй всю змiеву диспозицiю.