Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

– Та коли завгодно, – каже прикажчик, – хоч i завтра почнем.

Дождали завтрашнього дня, запряг прикажчик вiзка, узяв мотузку й пiд'iхав до ганку.

– Як же ти мене вiдучиш? – питае.

– Отак i отак, – розказуе прикажчик, та й поiхали з паном на тому вiзку. А там, бачите, верст за три-чотири та було провалля й таке глибоке, що й дна йому не видно було, i вилiзти з нього без допомоги нiяк не можна. От i приiхали вони до того провалля.

– Посидьте, – каже прикажчик, – днiв три чи чотири у цьому проваллi – i iсти бiльше не схочеться нiколи.

Радiе пан, що менше витрат буде, та швидше наказуе опустить його: «А хто запитае, де, мов, пан, скажи, – каже, – що поiхав у Киiв абощо».

Опустив прикажчик пана по мотузцi у те провалля, та й поiхав собi додому. На другий день, аж увечерi, приiздить до того провалля:

– А що, пане, iсти хочете? – питае.

– Хочу, брате, – мовить пан.

– Нiчого, паночку, це воно так зразу, – вiдповiв прикажчик та й знову поiхав собi додому.

Приiздить знову на другий день.

– А що, паночку, iсти хочете?

– Хочу, брате, сильно! – аж нiби iз серцем проказав пан.

– Нiчого, нiчого, паночку, – каже прикажчик та й знову поiхав.

Приiздить так i на третiй день.

– А що, пане, iсти хочете?

– Хочу, – кричить пан. – Тягни скорiш!

– Не турбуйтесь, не турбуйтесь, паночку, важко цей день, а тодi й байдуже, побачите! – Та й поiхав додому без пана.

Пiсля цього пройшло два днi, поiхав прикажчик аж на третiй:

– А що, пане, хочеться iсти?

– Хочу! – вже ледве вимовив пан.

– Скоро не захочете, – проказав прикажчик i поiхав од того провалля.

Аж три днi пройшло пiсля цього. Приiздить той прикажчик знов:

– А що, пане, хочеться iсти?

А пан уже й слова не промовить, тiльки рукою махае, не треба б то, чи що.

Добре. Запряг тодi прикажчик коня й приiхав за ним уночi. Привiз, поклав на постiль, порозсилав до знайомих панiв листи, що так мов i так: приiхав пан з Киева й тяжко заслаб, приiжджайте попрощаться.

– Що з вами? – питають.

А пан тiльки рукою на прикажчика показуе. Всi до прикажчика:

– Розкажи нам про нього, ти все знаеш.

А прикажчик хлипае, витираючи очi.

– Нiчого, – каже, – я не знаю, що з ними, бiдненькими, сталось.

А пан знов показуе на нього пальцем. Не розберуть пани, та й годi.