Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

] ослiп, а кажуть, що одною краплиною кровi, яка впаде iз дзьоба сього потяти, можна йому повернути зiр.

Король подарував гостевi життя, та потя не вiддав. Вiн обiцяв зробити се тодi, як царський син приведе йому коня-татоша, який там i там, у тому й тому замку, в того й того короля. Хлопець дав слово привести чарiвного коня.

Спустився вiн iз гори, а вовк дорiкае:

– А де потя? Видиш, видиш! Чи я не наказував, аби ти клiтки не чiпав, лиш потя зловив?!

Царський син почав просити вовка, най понесе його до того замку, звiдки треба привести чарiвного коня, бо за нього вiн дiстане потятко.

Вовк вiдговорювався тим, що дуже голоден, але хлопець так його просив, так його благав, що вовк узяв його на плечi й каже:

– Ну, з'iв я твою шкапу, то понесу тебе й туди, куди рвешся. Можеш легко вкрасти звiдти татоша, але не дотуляйся до кантара.[5 - Кантар – вуздечка.]

– Добре, я не буду дотулятися, заберу собi коня i без кантара.

Скоро добралися до замку. Хлопець пройшов у двiр, подивився на коня.

Татош був дуже красивий, але його кантар виглядав ще файнiшим!

«Раз уже я добрався сюди – най буде, що буде! А яке то – кiнь без кантара?» – змiркував царський син.

Ледве дотулився вiн до кантара – татош нараз почав гупотiти. Вартiвники, що спали, посхоплювалися i спiймали злодiя. Привели його до короля, а той каже:

– Ох, ти славний витязь, якщо мiг пройти у хлiв попри стiлькох вартiвникiв! Я тебе помилую, вiддам тобi й татоша, та приведи менi сюди доньку-одиначку того й того царя!

Легiнь узявся те зробити i попросив поради у вовка, куди податися.

Вовк узяв його на плечi й уже в дорозi пояснив:

– Ти можеш дуже легко зробити й се дiло. На зорi царська донька звикла йти по воду. Коли вона нагнеться над колодязем, ти вийди з-за корча, обнiми ii i приведи до мене – я вiднесу вас куди треба.

Усе було так, як говорив вовк. І поверталися назад до того короля, вiд котрого хлопець мав дiстати татоша. Але по дорозi вовк почав казати:

– Правда, було би добре дiстати й красну дiвчину?

– То неможливо, – мовив хлопець.

– А я кажу, можливо. Слухай сюди, я сам обернуся на одну красну дiвку. А ти, царiвно, зачекаеш нас! Ми пiднiмемося в замок, i там король вiзьме дiвку, а передасть за неi коня з кантарем. Лише коли, хлопче, будеш передавати мене королевi, то не забудь йому сказати, аби одне вiкно лишив вiдкритим, бо дiвцi, котра звикла до iншого повiтря, могло би зашкодити в запертiй кiмнатi.

Так i сталося.